Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Відвали! - Спробувала вивільнитися.

- Ну, ок! Тільки без мене ти навряд чи втечеш звідси.

      От же ж чортяка! Перестаю пручатися й слухняно біжу за ним.

- Сюди! - Керує і заштовхує мене в якесь маленьке приміщення під сходами.

- Ти з глузду з'їхав, Леон! - Шепочу, щойно він закриває дверцята комори з відрами та швабрами. Розумію де ми опинилися, бо він присвітив ліхтариком свого телефона, а потім швидко вимкнув, щоб ззовні ніхто не помітив.

- Т-с! - Закриває мій рот долонею бо стало чутно шерех і гомін з того боку.

      Стояти не зручно. Мої груди майже торкаються його. Чую навіть, як шалено стукотить його серце. Нарешті знову наступає тиша.

- Мені навіть слів бракує! - Знову почала я. - Навіщо ти затіяв це дійство? Особисто ти перевіряв? Ти мій лікар? Звідки така впевненість?

- Хочеш перевіримо прямо зараз? - Запитує  солодким низьким голосом і його рука лягає на мою потилицю.

- Не чіпай мене! - Вигукую й приймаю його руку.

- Т-с!

- Яке  парі? Навіщо ти це придумав?

- Ну може тому, що хочу виграти!

- Навіть не мрій про це! 

- Ти кидаєш мені виклик? 

- Тримайся від мене подалі, Леоне! А то…

- А то що? - Знову цей сексі голос з нотками зухвалості.

- А то знесу з розгону твої причандала. - Піднирюю під його руку й вибираюся назовні з комори, крокую як можна далі звідти. 

- Гаряча руда штучка! Пручатися будеш піді мною! - Кричить мені в слід.

     Нарешті дісталася своєї кімнати в гуртожитку. Тепер можна віддихатися. 

- Куди ти зникла? - Запитала Сабіна.

- А ти як вибралася? Тебе не вловили? - Щіро зраділа, що з нею і зі мною все добре. Що сьогоднішня пригода залишилася лише пригодою і не переросла в проблему.

- Допомогли Януш з Юліаном! - Дівчина мрійливо посміхнулася.

       Вмилася, перевдягнулася й по саму шию натягнула свою ковдру. Така собі ідея була погодитися на цю вечірку. Може до ранку всі про мене забудуть? Сприймуть слова Леона за жарт!? Було б чудово!