Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Ох ця Шимон! - Зойкнула Сабіна. -  Якось мала необережність перечепитися на сходах і облити її лимонадом з бляшанки, яку тримала в руці. Ніколи не чула, щоб дівчата вдавалися до такої лайки. А наступного дня в їдальні навмисне вилила на мою білу блузу червоний сік.

- Мені теж дісталося, - Юліан опустив очі.

- Розкажи! - Тепер вже й мені цікаво.

- Іншим разом. - Він зробив коло очима, щоб ми здогадалися, що хтось інший наближається до нашого столика. 

- Можна приєднатися до Вас? - Леон вміє запитувати? А я вважала, що той робить лише те, що йому заманеться. - Всі столики зайняті.

     Як би мені не хотілося здихатися від його присутності, але ввічливість ніхто не відміняв. Хлопці сіли ближче один до одного, Сабіна пересіла до Януша, а нахаба Леон вмостився біля мене. І не просто вмостився, а так, що його коліно торкалося моєї ноги. 

- То що? - Звернувся до мене. - Куди завтра йдемо? 

- Уявлення не маю куди ти підеш! - Пробурмотіла, наколюючи виделкою листя салата з тарілки, яку щойно принесли. 

- О шостій вечора! 

      Він взагалі чує мене? Настирливості і нахабності цьому хлопцю не позичати. Сенс сперечатися, якщо все-одно буде гнути свою лінію. Тож найвірніше зараз насолодитися смачною вечерею. Дякую Юліану, який почав розповідати черговий прикольчик і тим самим відволік усіх від моєї персони.