Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- Максимум, що ти можеш зробити! Розставити ноги на один раз, щоб він заспокоївся і виграв це кляте парі. - Продовжила бризкати отрутою на мене та Барбі. 

- Послухай мене, Шимон!... 

      Але я не встигла закінчити, бо в двері попри заборону Анели протиснулася старшокурсниця й покликала її. 

     Та щойно Шанель з її вірною собачкою зникли з горизонту в аудиторію ввалився Леон власною персоною. 

      Та що за день сьогодні такий? 

      Знову цей прикид  і парфум, аж в носі закрутило.

- Так так так! Рудоволоса Вікі! То ти вважаєш, що можеш “прокочувати” мене й не отримати за це покарання? - Причмокнув язиком й сів зверху на мій робочий стіл. От тільки його дупи на ньому мені бракувало.

- І тобі привіт! - Схрестила руки на грудях. - Тільки щось я не пам'ятаю, щоб давала згоду. 

     Почувши мою відповідь він міцно стиснув свою щелепу, а брови зійшлися на переніссі. Хлопчик не звик чути відмову? Яка прикрість! Засмутився, бідолашко! 

     Врешті решт, от що він мені зробить? Достатньо просто закричати. Та й педагог має прийти ось-ось. 

- Кхе-кхе! - Почулося. Нарешті, в аудиторію увійшов професор, а слідом за ним і мої однокурсники.

- Пане Леоне! - Звернувся він до хлопця. - Чи Вам бува не здається, що Ви сплутали приміщення?

- Я не закінчив! - Хлопець буркнув мені розлючено й, помельтешив з кімнати. 

      Настала тиша, можна спробувати заспокоїтися, бо від адреналіну аж стукає у скронях. Юліан теж повернувся й зайняв стілець поряд зі мною. Цікаво! Що ж таке могла показати йому Шимон? Щось, що дуже сильно зіпсувало його настрій і в рази зменшило приплив сміливості.