Наречені на свята - Лана Кохана

Я вирішила й собі зайнятись корисним: ополоснула заварник від залишків чаю й прийнялася заливати нову порцію сухої суміші окропом.

— То, Лізо, нас перервали. — Галина прибрала зі стільця поруч ціпок, вільною рукою перехопила Павла й потягнула його на місце зліва від себе. — Я се казала до того, шо єк ти веремінна, то се ше ни привід заміж ити.

Усі присутні враз обернулися на мене. Я ледь не ошпарилася, зрештою таки втримавши чайник.

Чого це їй взагалі спало на думку, що я можу бути при надії?

— Пожєвіть трохи до купки, — вела далі Галина, попри напруження, яким просякло повітря за столом. — Весілє ше встигнете зіграти. Вам тре подивитися, чи то шо мижи вами, то истинне, ваше…

— Галино, прошу! — перебила її я, мотаючи головою. — Я не вагітна.

— Гаразд! — скинула долоні жінка, поки інші переглядалися. — Нє, то нє. То файно. І не тре спіху з цим. Бож, ці діте… Йо́йлики та й годі! Кіко з вами Даринка намучила си! — кивнула вона до онуків.

[Йо́йлик — плаксій.]

— Але ж це дійсно багато пояснює, — посунув стілець біля мене Захар.

— Що саме? — закоркувала заварник я.

— Чого ви раптом вирішили одружитися.

Єва набурмосилася. Її погляд ковзав із мене на чоловіка й назад. Павло подав корпус уперед, Андрій прикусив губу, а Наталя гучно позіхнула.

— Я от не знав, що ви зустрічаєтеся, — знизав плечима Захар і звернувся до присутніх: — Хтось інший?

Була б тут Злата, вона б йокнула. Був би Тиміш — він би збрехав. Але тут була одна я. Не вмита, не причесана. Ще й сама вже вся того кольору, що й квіточки на моїй сорочці.

— Агій! — чмихнула Галина. — Уни шо тобі винні, за кожен крок си відчитувати?

— Та ніц уни мині не винні, — перейшов на діалект Захар. — Але місяць тому Тимко каже, шо нема в нього ніко, а зара ба — і заручив си! Отсе дивно.

[Ніц — нічого.]

— Тю, а вчора тебе це не дивувало! — вступилася за мене Єва.

— Батька здивує.

От і справжня причина підозр вигулькнула.

— Це вже його проблеми. Не хотіли казати, що зустрічаються — не казали. Одружитися надумали — приїхали, розповіли. Усе логічніше нікуди.

— Було б, якби не нюанс, — буркнув Захар, пильно дивлячись на мене.

— Так, якби не нюанс. — Голос Павла був рівним і спокійним, погляд теж. — Враховуючи специфіку нашого сімейства, безпечніше приїздити вже зі свідоцтвом про шлюб.

— Та гарне у вас сімейство, — промурмотів Андрій і, жуючи губу, потягнувся за чайником.

Наталя зосереджено сипала в порожню чашку цукор. Вона додала ложку. І ще трохи. І ще, і ще… Гупнули вхідні двері, і дівчина сіпнулася, закліпала очима. Нарешті прокинувшись, вона зсипала вміст останньої ложки назад до цукорниці.

Услід за Дариною й зграєю ретриверів до вітальні гайнув морозний вітерець. Шкірою побігли сироти. Незле було б і щокам трохи охолонути.

— Габо́в! — гримнула на ретриверів Дарина. — А лапи мити хто буде?

[Габо́в! — Стривай/-те!]

На заклики власниці відгукнулися лише дорослі собаки. Цуценята ж вирішили цю тоскну процедуру оминути й, домчавши до столу, просто стряхнули надлишки снігу. Бризки розлетілися вусебіч.

Мої литки окропило студеною водою, і я підібгала ноги до себе, упершись пальцями в обніжок. Щеня з плескатою мордочкою прийняло це за запрошення й почало тицькати в мене своїм мокрим носом.

— Нумо, іди собі, погуляй десь-інде, — відганяла його я.

Судячи з того, що золотавий хвостик завихляв ще дужче, виходило в мене кепсько. Очима я шукала підмоги — відгукнулася Галина. Вона дістала з-під жилетки палички-ласощі для собак і, розламавши одну, дала мені частинку для хабаря.

— Ось так, — протягнула смаколик під стіл я, — гарний хлопчик!.. Чи дівчинка?

— Та-ак, — почулось збоку, — цікаво, хлопчик чи дівчинка?

Я підняла голову: Захар дув на свій чай і при тому не зводив із мене очей.

— Може обидва? — скинув брови він.

— Ай! — Мене вкусили за палець.

Я притисла пошкоджену кінцівку до грудей і запевнила:

— Я не вагітна, Захаре.

— Угум.

— Ти мені не віриш?

— А є підстави сумніватись у твоїй чесності?

— Любий! — Єва смикнула його за рукав светра. — Я забула хліб узяти. Будь ласкавий, принеси, га?

Щойно Захар устав, Єва перестрибнула на його місце.

— І пасту арахісову! — кинула навздогін вона й шепнула до мене: — Пробач йому, це було абсолютно безтактно!

— Та пусте. Він, певно, погано спав, — сказала я лише з ввічливості, однак Єва звела брови догори: