Наша дахозносна весна - Анна Харламова

   Я плачу і ходжу туди сюди, затираючи ногами все той самий килимок. Знову і знову набираю номер - все марно. Я лише чую те саме, що і кілька хвилин тому. Сідаю на ліжко і обхоплюю свої коліна руками. Звертаюсь калачиком і реву. 

   А якщо з ним щось сталось? А якщо його побили? А якщо він лежить в якійсь канаві і йому ніхто не допоможе - бо не знає, що він там? 

   На дворі глибока ніч. 

   Я дивлюсь на годинник і бачу кожну хвилину, і от на ньому вже друга ночі. Я одягаюсь і не знаю, що мені робити далі. А якщо він прийде а мене тут немає? Може він… може… я не знаю, що з ним… Не знаю. І не знаю, що мені робити і як діяти далі. Мені треба чекати на Луку тут. Він повернеться. А коли повернеться і не знайде мене тут, бо я зробила дурню, почне хвилюватись, оскаженіє і мені буде непереливки. Цим я намагалася себе заспокоїти. Намагалась, але трясця нічого не виходило.

   Чую кроки. А потім… потім і стукіт в двері і те, що так хотіло почути моє серце.

   — Кохана, це я. Відчиняй.

   Я підбігла до дверей, клацнула замком і в цю саму мить повисла на його шиї. 

   — Де ти нафіг був?! — Ридаючи запитую я, ховаючи обличчя між його шиєю та плечем. — Де ти був?.. Я гадала, що з глузду з'їду. — Нарешті дивлюсь на нього.

   — Вибач, моя хороша. Я не хотів, щоб ти хвилювалась. Я намагався швидше дістатись. Я зараз все тобі поясню. — Читаю в його очах хвилювання за мене і розкаяння, що змусив мене це все пережити. 

   — Я хвилювалась… дуже сильно хвилювалась. — Мій голос геть осів.

  Лука кладе пакети з їжею на комод, і обіймаючи мене, цілує ніжно в губи.

   — Коли я шукав маркет, то зупинився в кількох місцях. Два магазини працювали лише до дев'ятої. На третій раз мені пощастило - переді мною був невеличкий ресторан. Коли я замовив їжу з собою і хотів набрати тебе, зрозумів, що сіла батарея. Я вже тоді зрозумів, як сильно ти будеш хвилюватись. Всівшись в авто, я одразу поїхав до мотелю, але на дорозі стояли копи та дві розбиті автівки. На щастя з усіма все добре. Всі живі. Але мені довелось зачекати, щоб мати змогу проїхати. — Лука так швидко все розказує, що наприкінці вдихає і видихає. 

   — Капець. Це просто повна дупа! — Кажу і плачу з новою силою. — Я боялась, що ти можеш бути в якісь канаві… що тебе побили… — Схлипую. Лука цілує моє вогке волосся і я чую, як він вдихає його запах. Він погладжує мені спину, а я продовжую звільнятись від напруги за допомогою сліз.

   — Мені шкода, що я змусив тебе так хвилюватись.

   — Ти тут ні причому. Просто… я перелякалася. Ти моє все Лука. Ти моє все. — Останні слова я говорила, дивлячись йому в очі. 

   — Знаю моя кохана. Знаю. Все добре. Я тут. Я з тобою. — Він цілує мене ніжно і я потроху заспокоююсь. Ховаю знову обличчя між його шиєю і знаходжу в його обіймах свій спокій. 

   В цю саму мить в наших животах починає бурчати і ми сміємось, я крізь сльози, а він крізь спокій, який щойно віднайшов. 

   — Поїмо?

   — Звичайно, моя кохана Бджілочко. 

   Ми ніжно цмокаємо одне одного в губи. Лука знімає куртку і  йде мити руки. Я тим часом дістаю всю провізію, яку замовив мій коханий чоловік в тутешньому ресторані. 

   В пакетах виявилось так багато всього, що нам вистачить на сьогодні і взяти завтра вранці в дорогу. Дві пляшки води - одна мінеральна, інша пепсі. Два роли з лавашу з куркою, соусом та зеленню. Два бургери, картопля та коктейлі. В мене миттєво наповнився рот слиною. От-от я від голоду втрачу свідомість, але чекаю на Луку. 

   Лука виходить з ванної і сідає на ліжко поруч зі мною. Без слів - ми просто накидаємось на їжу. В кімнаті чути лише стогони задоволення, цмокання та сьорбання через соломинку. 

   За пів години ми впорались з половиною того, що купив Лука. Я сита і я спокійна - бо мій чоловік в сусідній кімнаті, тобто у ванній та приймає душ. Я лежу в ліжку і чекаю на нього. Чую, як вода вимикається, Лука витирається рушником і через мить виходить до кімнати. Дивлюсь на бога сексу і розумію, що хочу погратись з його тілом, як ті краплини води, які стікають його пресом. 

   — Ти зараз будеш відробляти за те, що змусив мене хвилюватись. — Кажу я і розв'язую пояс на залаті. Знімаю його з себе і бачу, як під рушником Луки щось дуже раде мене бачити. 

   — Я зараз тебе дуже швидко змушу забути про всі хвилювання. — Лука знімає рушник зі стегон, і я точно знаю, що буде так, як він і пообіцяв.