Наречені на свята - Лана Кохана

— Люблю! — миттєво відбила подачу я, упевнена, що цього разу тест на профпридатність складу.

— І що в мені тобі подобається найбільше?

— Легкість. Мені не потрібно підбирати слова поруч із тобою — ти завжди розумієш все як слід. 

— А що дратує?

— Найбільше? Треба обрати щось одне?

— Коли ти зрозуміла, що я тобі не байдужий?

— Ти ніколи не був мені байдужий, але якщо казати про романтичні почуття, то роки зо два тому.

— Веди далі.

— Ми тоді багато говорили, гуляли, я побачила тебе по-новому. І мені подобалося… відчуття, яке з'являлося поруч із тобою. Я ніби й сама ставала більш відкритою до світу.

— Овва… — Тиміш здавався враженим. — І ти дійсно зможеш увесь час так упевнено брехати?

— Ну, мета благородна, — не без гордости стенула плечима я. — Та й це лише на два тижні.

— Ти найкраща, Лапко, знаєш? — блаженно всміхався він.

— Родичам це розкажеш. Твоїм і моїм.

— А твоїм нащо? — звів брови.

— Тоня…

— Зрозумів. Коли там їхнє з телепнем весілля?

— У березні.

— Я припасую костюм до твоєї сукні.

Ми обмінялися усмішками, і Тиміш зробив крок до мене.

— На вулиці темно — може, залишишся до ранку?

— Ми пара суто номінально, Горчуку, — похитала головою я.

— Це зрозуміло, але…

— Сексу не буде. — Я виставила долоню перед собою, коли він підійшов майже впритул.

— Навіть орального?

— Навіть його.

— А якщо тільки я тобі?

От не видала беззаперечне «ні» у ту ж мить — і бісики в Тимошевих очах вже подалися в палке фламенко! Певно, поцупленою в мене дозою хитрощів Злата поділилася з братом.

— Тримай язика при собі, — активно проартикулювала я.

— Може, усе ж при тобі? Подумай ще, люба. Дуже вигідна пропозиція, еге ж?

— Твоя мама хоче багато онуків, еге ж?

— Ну нашо ти згадала мою маму? — скривився Горчук.

— Скільки там ми хочемо дітей?

— Най буде троє, — байдуже махнув кистю він.

— Най. Тоді одне маля за мною, а ще двох народжуватимеш ти.

Тиміш жартома наморщив ніс.

— Шоколад гарячий будеш? — Він кивнув на кухню, запрошуючи слідувати за ним.

— Якщо під гарячим шоколадом ти маєш на увазі чай, під яким маєш на увазі секс, то ні, дякую.

Однак на кухню я все ж пройшла. Присіла за стіл, тицьнула пальчиком по кожному з охайненьких трикутничків у серветниці. Сотейник зашипів на плиті, Тиміш налив у нього молока й дістав із закуточка полиці прим'яту пачку какао-порошку.

— Зефіру нема, — помішував молоко він.

«Сімейна ідилія», — подумала я, а вголос сказала:

— Головне, щоб і грудочок не було.

Однак грудочки були. На жаль. Я занотувала собі в телефоні:

«Плани на свята:

1. Не облажатися з роллю кохання всього життя Горчука.

2. Навчити його варити гарячий шоколад.»