Наречені на свята - Лана Кохана

— Нє, геть нереалістично звучить, — замотала головою я, запізно усвідомивши, що не скористалася принципом «напівправди».

На щастя, у цю мить до кухні повернувся Михайло й перетягнув мамину увагу на себе. Я сприяла розвитку їхньої бесіди (себто не втручалась) і гадала, чи мамин влучний постріл вигадками у дійсність — лише збіг, чи вона про щось здогадується? Наприклад, що того літа між мною й Тимошем були не іскорки — самі феєрверки?

Ми довго планували відпочинок у мальовничому куточку Карпат, однак саме час відсіяв ледь не всіх охочих до зеленого туризму. Пані Горчук поїхала погостити до сина у Львів. Її чоловік займався новим філіалом компанії у Чернігові. А Захара щойно підвищили до комерційного директора, тож відпусткою він пожертвував, аби закріпити в керівництва думку стосовно правильности цього рішення: вони з Євою провели в Ясіні лише одні вихідні й повернулися до столиці. Злата ж останньої миті зголосилася їхати вихователькою до літнього табору разом із тодішнім хлопцем — і два місяці поспіль вечорами, після відбою, чи то вранці, до підйому, скаржилася мені на дітей, які «тільки й вміють, що рюмсати».

Отож залишились я, Тиміш, гірське повітря, квітчасті світанки… і заходи сонця, що переливали всіма можливими барвами, адже, так, усі ці дивні простори були лише в нашому розпорядженні.

Того літа все було так легко, природно. Почалося, тому що просто мало початись, а закінчилося тому, що просто не мало продовжуватись. Якби тільки все життя було б таким само невимушеним, як того літа в Ясіні…