Наша дахозносна весна - Анна Харламова

   — Ні, Бджілочко - я вже думаю, як тебе буду втішати після того, як ти отримаєш поразку… і не одну. 

   Ми знову чуємо Рея, який заливається сміхом. 

   — Ммм… милий мій, коханий мій… — Лейла щіпає мене за щоку, я хмикаю, а вона продовжує. — Не хвилюйся, я куплю тобі пляшечку пива, може це хоч трохи тебе потішить після того, як я тебе рознесу!

   Рей різко зупиняє авто і зі сміхом повертається до нас.

   — Приїхали. — Його очі блищать азартом. Звичайно на нас ставки можна ставити. — Он - мотель. — Вказує Рей. — Он там - паб. Як заселитесь - ласкаво просимо. Побачимо хто кого?!

   Ми дякуємо за допомогу, забираємо з автівки свої речі і йдемо засилятись до мотелю. 

   Дуже швидко реєструємся і йдемо на другий поверх. Знаходимо двері під номером 23. Я відчиняю їх і жестом запрошую Лейлу увійти. Проходячи повз, вона грайливо усміхається і швидко цілує мене, заходить всередину. Я заходжу в номер і зачиняю двері. Кладу сумку біля двоспального ліжка, яке є класикою в таких місцях. Тобто - біло-сіра постіль, дві подушки та два рушники для душу. Все чисто і пахне миючими засобами з нотками лимону та м'яти. 

   — Тут навіть дуже нормально. — Каже Лейла і падає на ліжко. — Я втомилась. Але і їсти хочу…

   Я лягаю біля неї, обіймаю і кажу.

   — Дві хвилинки полежимо і підемо перекусимо. 

   — Згода. 

   Я підтягую м'яке тіло Лейли ще ближче, і ми обоє в унісон зітхаємо. Нам добре, хоча ми і втомлені дорогою. Я цілую її ніжно, потім зручніше обіймаю, і ми лежимо так кілька хвилин, доки я не чую тихого сопіння Лейли. І саме цей розмірений звук робить так, що я відчуваю, як сам засинаю.