Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лейла.

 Від Вермонту і далі...

  МИНУЛО три години в дорозі, після того, як ми виїхали з будинку Еда та Маргарет. А так, як нам лоскотали носи різні аромати з кошика, який нам люб'язно склала склала Маргарет, ми не втримались і зманеврували машину в напрямку галявини біля лісу. 

   Небо всіяне хмарками, які схожі на невагому вату. Вони повільно пливуть небом, іноді граючись в хованки з яскравим сонцем. Вітерця майже не відчувається і це добре, бо весняна погода і так мінлива, тай сонце хоч і яскраве, але не пригрівпє так, як в літку. 

   Ми йдемо, тримаючись за руки і насолоджуємося співом пташок, шурхотіням трави під ногами та звуками цикад, коли ступаємо крок за кроком. Знаходимо місце на відкритій території, щоб хоч трішки зловити сонечка, і розстиляючи плед, сідаємо на нього. Дістаємо з кошика пакунок, а там неймовірні булочки бріош з начинкою з крабів, креветок, цибулі порей та соусу. Здається, що ці булочки і досі теплі - бо їх готували з любов'ю. До них картопляні чіпси та на чотири частини розрізані лимони, для того, щоб збризнути булочки з начинкою. Я дивлюсь у кошик і дістаю з усмішкою чорничні кексики, аромат яких зводе з розуму навіть тих, хто не любить солодкого. До цього всього ще пляшка домашнього лимонада. 

   Лука відкручує кришечку з пляшки і передає її мені. Я роблю кілька ковтків і смакую кожен ковток, насолоджуючись поєднанням свіжості та цитрусів. Передаю пляшку Луці і він одним махом випиває пів пляшки. 

   — Ой! Трохи захопився. — Каже він і це так по-дитячому мило, що я не втримуюсь, і притягуючи його за сорочку, цілую і усміхаюсь. — Що? — Його щоки червоніють. Він зашарівся від мого прояву ніжності після його милого - “Ой! Трохи захопився”. 

   — Нічого… просто ти іноді буваєш таким… Таким безпосереднім і це одне із мільйонів речей, які я так в тобі люблю. — Кажу і видихаю. 

   Я так його сильно кохаю, що іноді мені хочеться, або плакати від того, що я просто дивлюсь на нього… на те, як він задумується коли ремонтує щось, чи коли грає в комп'ютерну гру… Він не помічає, як я на нього дивлюсь, а коли помічає - ніяковіє, як зараз. Напевно мій погляд дуже багато говорить в ці хвилини, як і його - коли я ловлю його за схожим знаннятям. Тобто, за спостереженнями за мною. А іноді - я хочу усміхатись… особливо тоді, коли Лука говорить з тими самими персонажами з гри, коли він в самому епіцентрі подій. Чи тоді, коли він дивиться на дітей та тварин… це так мило. Біля нього я щаслива. Біля нього я - це я. І це навзаєм. 

   Від мого пояснення Лука ще більше ніяковіє, і тепер я усміхаюсь так, як завжди - коли в грудях лоскоче тепло. 

   — Я тобі сьогодні говорив, як кохаю тебе?

   Я ще ширше усміхаюсь і тепер це усмішка під назвою - “Я щаслива!”.

   — Казав, але це мій наркотик, тож попрошу сказати ще. — Сміюсь і дивлюсь в очі Луки, такі зелені-зелені, як трава довкола нас. 

   — Я кохаю тебе Лейло. — Коли він говорить мені це, - він щиро усміхається і ніжно цілує мене. 

   Я вдихаю свіже повітря, коли Лука відсторонюється, і кажу.

   — І я кохаю тебе Лука. 

   Він підморгує мені і вказує очима на булочки, які так і кажуть - “З'їж нас!”.

   Ми одночасно тягнемося за булочками та лимоном. Натискаємо на шматочки цитрусу і сік потрапляє на морепродукти. Аромат лимона потрапляє в ніс і мені хочеться пчихнути, але я крутячи носом, зупиняю цей порив. Я і Лука бажаємо одне одному - “смачного!” і відкушуючи перший шматок, синхроно стогнемо від задоволення. Смак морських делікатесів у м'яких булочках зі масляним соусом робить на язиці дива. Смакота просто нереальна. 

   Тягнусь за картопляними чипсами і кидаю один до рота. Хрумаю і сміюсь, бо таке враження, що я втрутилась своїм хрумтінням у тишу природи. Лука робить те саме і ми в унісон сміємось. Над нами злітає зграйка пташок, які ховались десь у високій траві неподалік, і дивимось у височинь доки пташки не зникають з поля зору. 

   Ми знову робимо по черзі ковток лимонаду. Напій освіжає горло і водночас підкреслює смак страв. Запихуючи останні шматки булочок, ми тягнемося за кексами. В цю мить я думаю, як зрадіє Саммер новим рецептам, які я взяла у Маргарет. Дивлюсь у кошик і дістаю звідти листівку. 

   — Що це? — Запитує Лука, відкушуючи шматочок чорничного кексика. 

   Я відкриваю папірець і читаю в голос.

   — Ви чудова пара. Бережіть одне одного. Ви створені, щоб бути одним цілим. Ви все зможете. Щастя вам. Ваші нові друзі, Ед та Маргарет. Р.С. Унизу рецепт кексиків з чорницями. — Я кліпаю, щоб краще бачити. В очах сльози. Дивлюсь на Луку, і торкаючись його руки на пледі, стискаю її. На моєму пальці поблискує каблучка, яка засвідчує його кохання. Дивлюсь йому в очі і кажу. — Які гарні люди. Чудові люди! 

   — Чудові та щирі люди. 

   Лука відкриває свої обійми для мене і я тулюсь до нього. Кладу голову йому на груди, і він нахиляючись на плед, тягне мене за собою. Ми обіймаємось, і розмірено дихаючи, погладжуємо, цілуємось та голубимось ще дужче одне до одного. Лижимо і насолоджуюємось атмосферою природи та одне одним. Мовчимо… просто вбираємо в себе ці дорогоцінні, безтурботні миті. Ми не знаємо, чи не приготує нам сюрприз його колишня пасія, ми не можемо бути впевнені чи взагалі її знайдемо… та й чи адекватно вона сприйме, що і досі одружена?.. Тож, нам потрібно увібрати якомога більше позитиву, щоб достойно витримати ті можливі перепони на нашому шляху, які можуть виникнути через усю цю плутанину. 

   — Добре.

   — Дуже-дуже добре, моя Бджілочко. — Лука цілує мене у скроню, а потім перевертає і його гарячі губи цілують мене. Руки блукають стегнами, ребрами… торкаються грудей… Я стогну йому в губи, коли ми граємось язиками. Лука кусає мене і ще раз глибоко цілує. Потім дивиться на мене і цілує мило у носик. — Я радий, що ми тут де є. — Каже він і продовжує. — Мені не подобається, через що ми маємо їхати до Каліфорнії, але я радію тому, що ми разом і ось цим митям.