Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Лука.
Вермонт.
СОНЦЕ ледь-ледь прокинулось, так само, як і ми. Після третього раунду - ми заснули в обіймах одне одного у велитенькому, зручному ліжку. На ньому було дуже зручно кохатись, особливо у третє, коли ми знесилені - відключились одразу після того, як Лейла здригалась на моєму язиці.
Прокидатись остаточно ми ще не хотіли, тому я підсунув до себе ще ближче Лейлу, і вткнувшись носом у її шию, промимрив.
— Спи кохана.
— Нам сьогодні на сніданок… до твого нового друга…
Лейла видихнула і просунулась попкою до мене. Мій член і так вже прокинувся, а тут ще апетитний задок притулився. Хотів би її зараз ніжно закохати, але у нас в обох реально немає сил.
— В нас ще є дві години. Може більше…
— Ага… а потім… ми зірвемося і побіжімо…
— Спи.
Лейлу з просоння краще не чіпати, вона стає злюкою. Іноді я не знаю, як себе поводити зранку, щоб не нарватись. Але головне, щоб Лейла доспала - тоді вона буде в гарному гуморі.
Вона перевертається обличчям до мене. На її чоло падає пасмо волосся. Я обережно його забираю і дивлюсь на свою красуню. Лейла примружено та сонно дивиться на мене і ледь помітно усміхається. Я цілую її носик, а потім і губи. Вона задоволено муркоче і усміхається.
— Обійми мене міцніше. І я ще трохи покуняю.
Я усміхаюсь і притискаю її до себе. Вона торкається стегном мого члена, її повні груди моїх ребер, і я стогну від спокуси, все-таки, розбудити нас обох остаточно.
— Ти спокусниця.
Лейла заплющує повіки, і усміхнувшись, каже.
— Спи коханий.
Я тихо сміюсь, а потім перевертаю її, та нависаючи над нею… розводжу солодкі стегна та входжу в сонне, гаряче лоно, яке ще сухе і не прокинулось. Я облизую долоню і проводжу по члені. Вводжу знову член у Лейлу і вона задоволено стогне. Притискає мене і цілує, доки я повільно рухаюсь в її дивовижно смачному тілі.
ЧЕРЕЗ кілька годин ми вже під'їжджаємо до будинку Еда та його дружини. Неймовірно затишний садок. Довкола спів пташок, аромат свіжого та прохолодного повітря, а ще аромат випічки з відкритого вікна.
Тримаючись за руки, ми з Лейлою поспішили доріжкою, яка веде до ганку. Весняний садок розквітлий і зеленіє в променях ранкового сонця. Деякі дерева покриті лише цвітом, які створюють різнокольорові акценти серед зеленої трави та кущів. Двоповерховий будинок пофарбований у білий та зелений кольори.
Ми доходимо до ганку з білими перилами та горщиками, в яких ростуть квіти, а над ними пурхають метелики та бджоли. На ганку також є старенька, але пофарбована у білу фарбу гойдалка, яка створює ще більше затишну атмосферу цього прекрасного місця. Тут спокійно та приємно, ідеальне місце для того, щоб відпочити від метушливих міст.
Двері відчиняються і на порозі з'являється Ед. Він широко усміхається, вітаючи нас у Вермонті і в його домівці. Він потискає руку мені, плескає по плечі, а потім обіймає Лейлу. Дивиться на неї, як тільки відпускає з обіймів і каже.
— Ти просто красуня, доню.
— Дякую. Ви теж нівроку. — Червоніючи, відповідає вона.
Ед усміхається ще ширше від отриманого компліменту і зі смішком додає.
— Ти, щоб бачила мене молодим! Я був просто красунчик!
— Це і зараз помітно. — Лейла обдаровує Еда компліментами, бачачи, як той задоволено купається в її увазі.
— Досить вже виманювати в дівчини компліменти. — Сміється жіночка поважного віку, з доброзичливою та відкритою усмішкою. — Я Маргарет. А ви мабуть ті самі закохані - Лейла та Лука. Які ж ви гарні. Дуже раді, що ви прийшли. — Вона вітає нас у своєму домі, продовжуючи усміхатись. Маргарет має багато зморшок на обличчі та руках, що свідчать про багатий життєвий досвід та не дуже легку працю. Її очі ясні та блакитні як небо, і вони випромінюють лагідність, тепло та доброту. Вона обіймає Лейлу з любов'ю та гостинністю і каже, що дуже рада знайомству. Лейла обіймає її навзаєм і відповідає взаємними словами. Доходить черга до мене. Коли Маргарет мене обіймає, я згадую свою бабусю. Від жінки пахне свіжою здобою та знайомими нотками не сучасного парфуму, що нагадують аромати бабусиного дому. В душі вирує тепло. — Проходьте у дім. — Каже вона, відпускаючи мене з обіймів.
Ми дякуємо та проходимо до будинку. Аромат випічки огортає теплом та затишком.
— У вас дуже гарний будинок. — Лейла усміхається похилій парі і додає. — Дякуємо, що запросили.
— Дякую, моя мила. — Жінка дарує нам теплу посмішку і знімає з себе фартух. — Я така рада, що ви змогли прийти. Ми звикли, що в нашому домі завжди галас… Діти, онуки… але зараз вони не в місті. — Вона вказує пальцем у бік фото на стіні і ми з Лейлою їх роздивляємося. Маргарет пояснює хто є хто. У них два сина Енді та Рон. Енді одружений з Лізі, і у них двоє дітей Рой та Рейчел. Молодший Рон одружений на Кірі, і у них аж троє дітлахів. Сара, Кевін та Лорелейн. Всі вони щасливі та усміхнені. Фото багато про що говорять, тут панує любов. — Ну, що - ходімо до столу?!
Ми проходимо до кухні. Світла та затишна, як і все в домі. З вікна ллється світло, на столі багато смачного і це все лоскоче ніс.
Сідаємо за стіл і хоч трохи ніяково, але коли Маргарет підштовхує нас накладати товчену картоплю з м'ясом та спаржею, - ми не гальмуємо. На наших тарілках миттєво опиняється все те, що з любов'ю нагодувала Маргарет.
— Маргарет, м'ясо просто тане на язиці. — Лейла солодко мугикає і каже. — Я у вас маю взяти рецепт пирогів, якими вчора містер Ед нас люб'язно пригостив. Моя подруга має свою кондитерську…
— Ох! Як приємно! Залюбки дам рецепт пирогів та ще кількох рецептів. — Жінка сяє і наливає мені та Лейлі в склянку лимонаду. Ми дякуємо і як тільки куштуємо, стогнемо від задоволення. — Смачно?
— Дуже! — Кажу, і піднімаючи склянку, дивлюсь на люблячу, стареньку пару. — За вас! За гостинність та любов, які правлять в цьому домі.