Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    - Це, робиться ось так, - поруч всілася панна Любомирченко, яка посміхнулася. Веста подумала, що донька професора не така вже й безнадійна.

   Хвилин за двадцять п’ять, Андромеда та Веста, які підробили відео з камер спостереження готелю так, як було добре для них, увірвалися до кімнати фальшивої Б’янки.  

   - Спляча красуня, - прокоментувала Ра Он. – Вірніше красень. Що далі? Риту я кликати не хочу. Принаймні до завтра.

   - Ви вдвох йдіть, шукайте ту абетку, - сказала Веста вичакловуючи собі стілець та сідаючи біля непритомного Радомира. – А я за ним нагляну, бо я вчуся на медичному. Я ще не лікар, але виконувати обов’язки медсестри вже можу.

   - Я теж можу це робити, - повідомила Андромеда.

   - Пішли, Амі, - зітхнула Ра Он. – Краще залиш непритомного Радомира Весті, яка вміє чаклувати. Бо є висока ймовірність, що в нещасного хлопця вселився злий дух і якщо він прокинеться, ми з Вестою не хочемо згрібати твої нутрощі з підлоги. – Вони втрьох здригнулися, і Андромеда слухняно почимчикувала за подругою до бібліотеки.

   У бібліотеці, спадкоємиця європейської та азійської культур стала, простягнувши руки у дві сторони світу, кліпнула, а тоді здригнулася та вронила товсті грубі палітурки дивних книг на підлогу.

   - Не кажи нікому, - заявила Ра Он, піднімаючи важкі книги з підлоги та вкладаючи на стіл, - що я їх так швидко знайшла.

   - Чому?

   - Бо для цього потрібна потужна магічна сила. А я вже казала, що прикидаюся слабкою відьмою.

    - Ти хочеш збрехати своїм друзям? – Здивувалася Амі.

   - Ну, поки що я не вважаю тих двох моїми друзями, радше товаришами по нещастю. Тож, я не зобов’язана казати їм правду. І, - вона неочікувано посміхнулася своєю гарною посмішкою Андромеді, - наразі моя єдина подруга, це – ти. І тобі я не брехала, щонайменше з того часу, як ми побачили Радомира у тому кафе на відкритому повітрі.

    Дещо спантеличена Андромеда, всілася за стіл та почала вивчати амазонську абетку. Це було доволі важко, бо деякі візерунки були дуже схожі один на одного. Дівчина подивилася на свою подругу, що була занурена у читання якоїсь грубої книги у шкіряній палітурці.

    Андромеда покликала Ра Он. Жодної реакції. Тоді донька професора взяла подругу за руку. Спадкоємиця обох культур смикнулася та підняла на Амі свої сірі очі.

   - Схоже, що ми можемо розшифрувати ці візерунки за допомогою абетки, але нам ще потрібен словник, чи розмовник зі старої амазонської, чи старої скіфської, чи просто скіфської. Але, мабуть, цим краще зайнятися завтра, бо завтра важкий день і нам слід виспатися.

   - Ми тут пробудемо лише одну хвилину, - запевнила її Ра Он. – Що? Ми ж в іншому світі зараз перебуваємо. Тож можемо хоч все життя простирчати у цій бібліотеці, а тоді повернутися через хвилину у своєму світі.

   - То ти через це, зачиталася якоюсь белетристикою? – Уточнила Андромеда.

   - Я читаю про те, що могло статися з Радомиром. Схоже, він впав у кому через якійсь магічний предмет. Добре. Давай пошукаємо той ключ, чи словник, чи перекладач до трьохтисячолітньої мови, - кивнула Ра Он.

    Вона встала поміж полиць, підняла руки вгору та затряслася. Андромеда помітила, як її подруга розплющила очі, що зараз нагадували очі радше якогось азійського демона, ніж людини.

   - Дай мені руку, - просичала Ра Он та простягнула до Андромеди свою правицю. Донька професора кліпнула. Але руку все ж простягнула. Панна Кан схопилася за лівицю Амі так, ніби та була єдиним канатом з глибокого колодязя, в якій напів кореянка впала. А тоді, Ра Он зі всієї сили смикнула свою правицю та лівицю Амі назад. Так, що непідготовлена Андромеда впала на спину.

    - Ти як? – Кинулася до подруги перелякана панна Кан. Поруч із Андромедою плюхнувся грубий том книги в шкіряній палітурці. – Жива? Можеш поворухнутися?

    Панна Любомирченко повільно встала. Ушкоджень не було, якщо не враховувати сильний переляк.

  - Чому ти попросила мене дати руку? – Запитала Андромеда.

  - Ти мабуть не бачила, але на цій книзі стояла магічна печатка Євдокії Груші. Це ж твоя бабуся? – Амі кивнула. – Це був дуже потужний захист, тож я не могла його зламати без допомоги родички, - зітхнула Ра Он. – Але якби я знала, що ти впадеш, то не прохала б тебе.

    Андромеда відчула роздратування. Декілька синців не зупинять її, особливо якщо йдеться про порятунок людства.

  - Як наш сплячий красунчик? – Запитала Ра Он у Вести, прочиняючи двері до кімнати «Б’янки».

   - Як ти можеш бути такою безсердечною? – Обурилася панна Гроза.

   - Я би сказала, що моє серце вкрали, - в’їдливо посміхнулася панна Кан, - але цього - не сталося, і воно зі мною. Можеш помацати мій пульс, - вона простягнула до Вести свою руку. Спадкоємиця готелів фиркнула, а Андромеді стало цікаво, чому її подруга доволі часто клеїть дурня. – Якби, - вже серйозно сказала Ра Он, - я була безсердечною, то залишила вашого дорогоцінного Романа у тому дивному музеї, де лазять привиди дурнуватих студентів.