Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - У нас був вихідний, - дещо манірно відповіла Ра Он. – Не жерла б ти той прострочений йогурт - гуляла б з нами.

   - Ра Он, не добивай Б’янку! Їй і без того погано!

    - Так. А особливо від того, що, через вихідний, тут не дають вечерю, на яку я за весь цей довгий голодний день так чекала.

   - Заходь, - відчинила Ра Он двері до їхньої, із Андромедою, кімнати та пропускаючи Б’янку перед собою. – Не забувай, що в коридорах - камери. В цій кімнаті немає, я перевірила, - додала вона, коли інші дві дівчини смикнулися. – Так само і жучків. Щодо тарганів, я не певна, але головне – тут немає ос. То що ти хочеш на вечерю?

   - Спочатку розкажіть, як все пройшло?

   Б’янка все ще не обрала собі вечерю, адже саме у цю мить казала, яка погана Веста, що вкрала хлопця у Андромеди.

   - Хто кого вкрав? – Запитала Веста, яка ввалилася до кімнати з великим пакетом у руках. Там виявилося суші.

   - Мені це можна? – Запитала Б’янка у Ра Он.

   - Впевнена, що – можна, - повідомила панна Кан, а тоді додала, вже звертаючись до Вести. – Ти могла б і не йти з тим хлопцем, якщо у Андромеди сталася аварія! Зрештою, це вона із ним познайомилася першою!

   - Дівчата, вибачте, що руйную ваш сяючий світ, де пасуться рожеві поні та білі єдинороги, але всі хлопці – збоченці. Цей прикидався екскурсоводом, а сам двох слів зв’язати не міг. – Роді кліпнула, Радомир їй здався доволі красномовним. – А тоді, у безлюдному місці накинувся на мене та почав облапувати. – Трійко дівчат кліпнула. – Я хотіла надіслати фото того збоченця у поліцію, але вирішила не втягувати у цю історію ще й Андромеду. Але тримайтеся від нього якнайдалі!

   - Я не вірю, - верескнула Б’янка, - що він таке зробив!

   - Ти його бачила? – Здивувалася Веста.

   - Ні, але він сподобався Андромеді. Тож, він не може бути аж таким поганим!

   - Ви вже вибачте, але Андромеда мені не здається експертом по хлопцях-збоченцях. А я тут, у готелі, на різних надивилася.

   - А я згодна з Б’янкою, - сказала Ра Он. – Ти часом не переплутала: хто на кого накинувся? – Решта трійко дівчат витріщилися. Веста перша прийшла до тями:

   - Знаєш, кореянко, я маю маленький чорний записник, в якому записую людей яким би з радістю відтяла б голову. Так от, вітаю, ти тепер там під номером першим.

   - О, велика старша сестро! - Кинулася кланятися до підлоги Ра Он, яка не могла стримати сміх, - пожалій Андромеду!

   - А я тут до чого? – Перелякалася донька професора.

   - До того, що я так засмутилася через те, що Веста внесла мене під номером першим до свого чорного списку, що не спатиму ночами та ридатиму. А тобі, щоб хоч на годинку заснути, доведеться мене втішати.

   - А ти не завелика, щоб тебе втішали та гладили по голівці? – Уточнила Веста. Ра Он шоковано дивилася на панну Грозу.

  - Панно Гроза, Ви в якому світі живете? – Уточнила Ра Он. – Зараз стрес заїдають солоденьким. І я боюся розорити Андромеду, бо я сама з вбогої родини, а всі ті тістечка, шоколад та морозиво проб’ють дірку в моєму гаманці. А бідолашна Андромеда, щоб хоч дві години не чути мого скиглення, розориться. Щоправда, - додала вона сухо, - найкраща подруга, заради мене, викрала  б у Вас той дурний записник.

   - Заради такої нахаби як ти, я заведу інший. У рожеві поні, - відповіла Веста та розреготалася, а за нею решта дівчат. Щоправда, Б’янка почувалася якось незатишно. Ра Он же навпаки переконалася, що Веста для неї була б дуже гарною подругою.

   Коли Б’янка та Веста пішли, Ра Он запитала у подруги:

   - Ти не проти, якщо я увімкну кондиціонер? Тут - занадто спекотно.

   - Але ж у нас немає кондиціонера? – Вирячилася Андромеда. Панна Кан подивилася на неї з докором. – Добре, я зрозуміла. Вмикай.

   - Дякую, - кивнула Ра Он. Вікно само собою зачинилося, запрацював кондиціонер, який невідомо звідки взявся. А панна Кан розпустила своє довге волосся, яке до цього часу було зав’язане у вузол на її маківці.

    Андромеда смикнулася. Її подруга зараз являла собою те, як Роді уявляла королеву демонів: щось дуже гарне, спокусливе і небезпечне водночас. Ра Он же цього не помітила, бо була занурена у свої думки.

   - Знаєш, я не раджу тобі розповідати про свої таємниці Б’янці. Бо вона, щонайменше вже двічі, розповіла свої таємниці і навіть не помітила цього.

   - Я нічого не помітила! – Здивувалася Андромеда. – Які таємниці?

   - Якщо ти не помітила, то я тобі не скажу, - посміхнулася Ра Он.

   Втім, маю визнати Б’янка мала рацію. Коли (це все відбувалося все ще вдень)  Радомир та Веста відійшли, хлопець дуже гарно та цікаво розповідав про історію. Але Веста його не слухала, бо була занурена у свої думки. І лише, коли вони повернули на вуличку, на якій не було нікого окрім їх двох, вона схопила шокованого Радомира за грудки та притисла до стіни.

   - Якщо хочеш жити, то більше  не підходь до тих дівчат! Ще раз побачу, що ти до них сунешся, і я тебе заб’ю! Вони ще дуже юні наївні дівчатка, які не знають життя! Я не дозволю їх кривдити, особливо такому красунчику, як ти, який думає лише про себе! – Радомир вирячився. – Я тебе попередила! - Стряхнула його зі своїх рук Веста, ніби це був не гарний хлопець, а щось дійсно огидне. А тоді попрямувала геть.