Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - О, Боже! – Зойкнула Панна Любомирченко, бо на них рухалася група з десятьох (приблизно) хлопців їхнього віку, але щось підказувало Роді, що вони були п’яні. – Побігли геть.

    - Якщо, - сказала Ра Он, - не хочеш привертати увагу хижака, то краще - завмри.

   Очевидно, ті хлопці не були хижаками, бо побачили дівчат та підійшли до них з пласкими і не дуже цензурними жартами.

  - Гайда із нами дівчата! Давайте розважимося! Ви такі двоє - ціпочки!

  - Хлопці, якщо хочете, щоб всі ваші зуби були цілі, то йдіть далі і не затримуйтеся біля нас, - сказала Ра Он, - намагаючись сховати Андромеду собі за спину.

   - Ти в нас феміністка, га? – Запитали двоє хлопців та один з них поклав дівчині на плече руку.

   Ра Он смикнулася, схопила та вивернула нахабі руку, вдарила по ногах та перекинула через себе. А за третину миті, вдарила другого допитливого хлопця головою у голову.

   - Хапайте меншу! – Крикнув хтось з інших хлопців.

   Напів кореянка приготувалася захищати подругу, якщо її невезіння не спрацює, та одночасно вдарила кулаком по носу нещасливому хлопцю, що спробував підійти до неї ззаду.

     Двійко хлопців доторкнулися двох ліктів Андромеди, а тоді завили та кинулися геть. Ра Он підняла брови. А Андромеда - дуже дивна дівчина! Бумс! Ще один з хуліганів отримав порцію гарних манер на не дуже ввічливому уроці з етикету.

   - Куди вони? – Запитали нападники, що поки що залишалися в тіні.

   - Раджу вам теж втекти, - сказала Ра Он та оскалилася. Схоже, вона перестаралася із посмішкою вампіра, бо п’яні хлопці перелякалися мало не до смерті та кинулися геть. – Хлопчики, - звернулася панна Кан до своїх жертв, що стомлено відпочивали на кам’яній дорозі, не прикрашаючи світ своїми синцями. – Давайте ви всі посміхнетеся тьоті Ра у камеру.

  - Навіщо? – Верескнув один з них.

  - У мене є знайомий детектив, і він із радістю внесе вас у базу потенційних хуліганів. А може, - задумливо додала вона, - ви вже є у базі цілком реальних хуліганів, і хтось навіть отримав умовний термін? Тож, я поспішаю поповнити ваші біографії новими кримінальними подробицями.

   - Ти про що?! – Вирячилися хлопці, - це - ти хуліганка і нас побила.

   - Я вас попередила, щоб йшли далі, але ж ви з якогось дива вирішили, що непереможні. Так, діточки, ваші світлини вже у мого друга. Спробуєте зробити щось подібне знову, і я вас надовго засаджу у в’язницю. Добре, що ми з моєї подругою такі вправні та цілком здорові. Якби на нашому місці була дівчина з хворим серцем, то вам би вже приписували вбивство. Виправіть свою карму, поки ще не пізно, - вона здригнулася взяла Андромеду за руку та потягнула геть.

   - Стривай, - здивувалася Роді. – Як ти змогла здолати декількох хлопців, якщо тебе побили ті дівчата.

   - По-перше, дівчата можуть вдарити сильніше за хлопців. По-друге, я від тих дівчат, такого не очікувала І, щойно я побачила той натовп нетверезих хлопців, то приготувалася.  

   - Приготувалася?! То ти знала, що вони спробують зробити щось таке!

   - Ти вже вибач, але - здогадувалася. Я - трохи буйна, і, час від часу, мені треба заспокоїти свою лють бійкою. І якраз сьогодні я була не проти когось вдарити. Але ж я не можу просто так кидатися на перехожих, – вона знизала плечима. – А ще мені було цікаво, чи дійсно у тебе те дурне невезіння щодо хлопців.

  - А якби воно б не спрацювало? – Здригнулася Роді.

  - Я люблю ризикувати, але я би не ризикнула тобою. У мене все було під контролем.

  - Під контролем?! А якби у тих недоуків був пістолет?!

  - Тоді б я зробила так, - Ра Он кліпнула, і вони удвох опинилися на Майдані Незалежності. – Я не ризикую, якщо не маю додаткових планів порятунку, - пояснила панна Кан.

   - Знаєш, твоя самовпевненість колись може зіграти з тобою злий жарт!

   - Я знаю, - закивала Ра Он. – Тому я весь час не впевнена у собі та постійно все прораховую. - Андромеда подивилася на подругу з докором. – Я кажу серйозно. Я, мабуть, найневпевніша у собі істота. Але обіцяю, якщо і далі дружитимеш зі мною, я більше не ризикуватиму тобою.

   - Собою не ризикуй, – сказала Роді, вклала руки у кишені своїх шортів-бермуди та пішла у бік готелю. Тоді вона випадково зачепила якогось хлопця, і той з переляком кинувся геть. Роді зітхнула. Ра Он підбігла до подруги та взяла за руку.

   - Може, і не така страшна та жаба у ліжку та вуса, що намальовані помадою, - припустила панна Кан.

   - Я нікуди не поспішаю, - відповіла Роді. – Ти ж не повинна підлаштовуватися під мене.

  -  А я би сказала, що ти не повинна підлаштовуватися під мене, але ти – повинна.

   Андромеда подивилася на подругу з докором:

  - Я би багато чого тобі сказала, але ти – перша моя подруга, яка вислухала мене. Тож, я – промовчу.

    Б’янка чекала на них у коридорі, читаючи книгу.

   - Ну, нарешті! Де ви вдвох пропали?