Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Навіщо ти розповідаєш мені ці казки?

   - Це – не казки! – Заявила Андромеда, а тоді схопила руку здивованої панни Кан та притисла до того місця, де у людей є серце. Бум! Бум! Бум-бум-бум! Калатало серце.

   - Твій жарт не вдався, - висмикнула руку Ра Он. – Можливо, ти страждаєш на тахікардію, але серце у тебе є.

    - Його ще зранку там не було! – Сказала шокована Роді. – Не розумію, що сталося?!

   - Сталося те, що у тебе серце б’ється повільно, чи тихо, тож, твої батьки через це були переполохані. Не буває людей без серця. Хоча, - звеселилася Ра Он, - може, у минулому житті ти віддала своє серце якомусь ідіоту, і він його тобі повернув лише зараз, у цьому житті. Коли ти останній раз перевіряла, чи б’ється у тебе серце?

   - Зранку. Якраз перед тим, як до нас прийшла Б’янка.

   - Тож, можливо, твоє серце було у цього студента-археолога, а може навіть у офіціанта. Чи твій коханий з минулого життя пройшов повз. Ти нікого не бачила?

   - Я не дивилася, або дивилася на тебе, - роздратовано сказала Роді. – Якого біса йому повертати моє серце зараз?

   - Може, - припустила Ра Он та посміхнулася своєю гарною посмішкою, - він народився з дома серцями: твоїм та своїм. А зараз віддав тобі своє.

   - Ти мене розігруєш, - не повірила Андромеда.

   - Я кажу цілком серйозно, - набурмосилася Ра Он. – У мене в дитинстві була тахікардія, тож мій лікар жартував, що у мене серце не з тієї сторони, бо тоді якраз писали про випадок про жінку, у якої було два серця. Але це сталося через те, що вона була, так би мовити, з сіамських близнюків, але її близнюк недорозвинувся і залишився в її тілі. – Вона здригнулася. - То, ти йдеш зі мною до ботанічного саду?

   У ботанічному саду все було чудово: гарні квіти, Ра Он, яка намагалася бути ввічливою,  люди, які не витріщалися, але була одна сумна мить. Ра Он побачила осу та почала від неї тікати, стрибаючи клумбами та поводячись не зовсім адекватно.

   Оси напів кореянка позбулася. Але мала нещасний вигляд. Коли Андромеда запитала, що це було, Ра Он відповіла:

    - У дитинстві я працювала на фермі батьків. А тоді, мене вкусила оса. Це було дуже боляче: я розпухла, і мене поклали в лікарню, під крапельницю. Мені було так боляче, що здавалося найкращий вихід – померти. А тоді я побачила очі моєї матусі – вона б не пережила, якби мене не стало. Тож, довелося жити далі, попри жахливий біль. Тож, я тепер за будь-яку ціну уникаю ос.

   - Схоже, твоя мама дуже любить тебе. Не всім так пощастило!

   Вечеряти вони зайшли у кафе, де було караоке. Ра Он кривилася від звуків фальшивого співу, але Андромеді там сподобалося.

   - Через те, що тут караоке, - повідомила панна Кан, вивчаючи меню, - ціни тут трохи завищені.

   - Яка тобі різниця, якщо оплачуватиму я. Що? Я друкую тексти для тата, і він мені за це платить. Взагалі-то, я хотіла влаштуватися офіціанткою, але з моїм невезінням це - майже неможливо. Обирай що подобається і не дивися на ціну!

    Не змовляючись, вони вдвох обрали Київську котлету та деруни з капустяним салатом.

    - Скажи, - затріпотіла Роді, - ти ж поступила до київського університету? Ми тоді зможемо жити разом та купляти дві страви зі знижкою, бо у нас однакові смаки.

   - Тут у тебе - облом, бо я не навчатимуся в університеті. Я все ще сподіваюся виграти грант в США, для лікування моєї травми.

   - Знаєш, - сказала Андромеда, смакуючи своєю вечерею, - у тебе трохи широкі плечі, як для баскетболу. Ти не займалася плаванням?

   - Займалася, - зітхнула панна Кан. – А потім, якось в одну мить, у мене почалася алергія на хлорку, чи що вони там додають у басейнах, і мені довелося піти. Я полюбила баскетбол, але і тут теж - облом.

   - Може, тобі зайнятися чимось, що не пов’язано зі спортом?

   - Якби в нашому світі можна було б бути чаклункою відкрито, я мабуть взялася за це. А так… Якщо не отримаю грант на лікування, то стану фокусницею, - і вона простягнула руку до вуха Роді, а тоді простягнула здивованій подрузі манюню рожеву півонію. – Що? – Посміхнулася Ра Он. – Ти ж не помітила, як я її начаклувала? Але якщо серед глядачів попадеться маг, то можуть бути проблеми, - додала вона. Роді прикріпила півонію до свого волосся.

   Андромеда тягнула подругу співати, але та відмовлялася, натякаючи, що її вухами пройшлося стадо бегемотів.

   - Ну, тоді скажи, чи я гарно співаю, - сором’язливо посміхнулася Роді. Панна Кан кивнула.

    Андромеда заспівала пісню «Злива» свого улюбленого гурту «Діти змієногої богині». Ра Он не знала цю пісню, але їй здалося, що Роді не фальшивила. Взагалі, голос доньки професора звучав чисто, дзвінко та (це було досить дивне відчуття) спокушаючи.

   Чомусь, Ра Он згадалися сирени, які своїми співами заманювали дурних моряків. Хотілося встати та обійняти Андромеду. Панна Кан струсила своєю мудрою головою та виявила, що у залі панує тиша. Це – чоловіки та хлопці, що прийшли до кафе, завмерли та дивилися на Андромеду так, як у давні часи інші чоловіки дивилися на сирен. Їхні супутниці лише сиділи роззявивши рота.