Моя кузина Рейчел - Дафна дю Мор'є

Її обличчя повністю сховалося під капюшоном, на мене зиркали лише блакитні очі.

— Дружина, — сказала Луїза, — не може надсилати гроші чоловіка за кордон і не може повернутися на батьківщину. Я ні на що не натякаю.

Грум торкнувся свого капелюха і підняв парасольку над її головою. Ми пройшлися стежкою, і я посадив її у двоколку.

— Я ніяк тобі не допомогла, — сказала вона, — ти вважаєш мене безжалісною та жорстокою. Іноді жінка бачить куди більше, ніж чоловік. Пробач, якщо зробила тобі боляче. Я лише хотіла, щоб ти знову став собою.

Вона нахилилася до грума.

— Гаразд, Томасе, — сказала вона, — повертаймося до Пеліна.

Грум повернув коня, і вони рушили схилом угору, до головної дороги.

Я зайшов до «Троянди та корони». Луїза мала рацію, коли сказала, що ніяк мені не допомогла. Я приїхав, жадаючи затишку, та нічого подібного не отримав. Самі лише холодні факти, спотворені до неможливого. Все, що вона говорила, могло зацікавити хіба юриста. Я знав, як ретельно мій хрещений батько зважує подібні речі, не даючи простору почуттям. Луїза не винна, що успадкувала його прямий тверезий погляд на світ і міркувала відповідно.

Я краще за неї знав, що сталося між мною та Рейчел. Гранітна плита над алеєю в лісі і всі ті місяці, що я про неї не розповідав. «Ваша кузина Рейчел, — сказав Рейнальді, — жінка імпульсивна». І під упливом імпульсу вона дозволила мені себе покохати. Під впливом імпульсу вона мене відкинула. Емброуз це знав. Емброуз розумів. І ні йому, ні мені не потрібна була інша жінка, як і інша дружина.

Я довго сидів у прохолодній кімнаті в «Троянді та короні». Хазяїн приніс мені холодної баранини та елю, хоч я й не був голодний. Пізніше я вийшов і став на причалі, спостерігаючи, як хвилі плескаються об сходи. Рибальські суденця гойдалися біля своїх буйків, а один старий, сівши спиною до вітру, вичерпував воду з дна свого човна і не помічав, як з кожним поривом бризки знову його заливають.

Хмари тепер пливли нижче, ніж раніше, і густий туман укривав дерева на протилежному березі. Якщо я хотів повернутися додому сухим і не застудити Циганку, слід було робити це зараз, доки погода не погіршилася. Тепер надворі взагалі нікого не було. Я скочив на Циганку і піднявся схилом, а щоб скоротити шлях, звернув там, де сходяться чотири дороги, виїхавши на алею. Тут у нас принаймні було укриття, але не встигли ми проїхати й сотні ярдів, як Циганка спіткнулася й пошкодила ногу, та замість того, щоб заїхати до сторожки й дістати камінець із копита, я, щоб не дати приводу для пліток, вирішив злізти і обережно довести її додому. Всюди на нашому шляху сильний вітер порозкидав поламане гілля, а дерева, які ще вчора були такі сумирні, тепер колихалися, гойдалися та тріпотіли під дрібним дощем.

Пара з болотистої долини підіймалася білою хмарою, і я зрозумів, раптом здригнувшись, наскільки холодно мені було весь день: і коли я розмовляв з Луїзою в церкві, і коли сидів біля згаслого каміна в «Троянді та короні». З учорашнього дня світ став зовсім інакший.

Я вів Циганку тим самим шляхом, яким учора прогулювався з Рейчел. Наші сліди все ще були тут, поміж буків, де ми збирали первоцвіт. Купки квітів усе ще лежали там, покинуті, прив’ялі. Алея здавалася безкінечною, Циганка шкутильгала, доки я направляв її, тримаючи за вуздечку, і дощ, таки знайшовши шлях за комірець моєї куртки, холодив спину.

Діставшись додому, я був надто утомлений, щоб привітатися з Веллінґтоном, тому, кинувши віжки, не сказавши й слова, так і лишив його там витріщатися мені вслід. Бог свідок, після вчорашнього вечора мені не хотілося пити нічого, крім води, але я так змерз і промок, що вирішив налити собі бренді, хай і не витриманого, щоб зігрітися. Я зайшов до їдальні, де зустрів Джона, який розкладав тарілки для обіду. Він пішов до буфетної дістати мені склянку, і доки я чекав, то помітив — обід сервірують на трьох.

Коли він повернувся, я вказав на тарілки рукою.

— Чому три? — спитав я.

— Міс Пескоу, — відповів він, — вона приїхала ще о першій. Хазяйка їздила до них сьогодні вранці, незабаром після того, як ви поїхали. І повернулася разом із міс Пескоу, яка приїхала погостювати.

Я здивовано витріщився на нього.

— Міс Пескоу приїхала погостювати? — спитав я.

— Саме так, — відповів він, — міс Мері Пескоу, та, яка викладає в недільній школі. Ми весь ранок готували для неї рожеву кімнату. Зараз вони з хазяйкою сидять у будуарі.

Він продовжив накривати на стіл, а я, поставивши склянку на буфет, навіть не ковтнувши бренді, пішов нагору. На столі в моїй кімнаті лежала записка, написана почерком Рейчел. Я її відкрив. Звертання не було, тільки дата.

«Я попросила Мері Пескоу лишитися зі мною в будинку за компаньйонку. Після минулого вечора я не можу залишатися з вами наодинці. Приєднуйтеся до нас у будуарі, якщо бажаєте, до чи після обіду. Прошу вас бути чемним. Рейчел».

Вона не могла. Це несерйозно. Як часто ми сміялися над доньками Пескоу і особливо над балакучою Мері, яка завше щось вишиває або відвідує бідняків, яких краще б і не чіпали, гладка Мері, ще більш досконала версія власної матері. Хіба що для жарту, так, Рейчел могла запросити її, аби пожартувати наді мною, тільки на обід, щоб стежити за моїм обличчям з іншого кінця столу — але записка жартом не здавалася.

Я вийшов на сходовий майданчик і побачив, що двері рожевої кімнати відчинені. Помилки бути не могло. Палахкотів камін, на стільці лежали туфлі та папір для обгортання, всюди виднілися незнайомі щіточки, книги, особисте майно, а наступні двері, які зазвичай були замкнені і які вели до кімнат Рейчел, тепер були прочинені. Мені навіть було чути шум голосів із будуару. Що ж, значить, таке моє покарання. Моя мука. Мері Пескоу була тут для того, щоб розділити мене та Рейчел, щоб ми більше не змогли бути на самоті, як вона й сповістила в записці.

Спершу я відчув настільки сильний напад гніву, що ледве стримав себе від того, аби не пройти коридором до будуару, схопити Мері Пескоу за плечі і крикнути, щоб пакувала речі й забиралася геть, що Веллінґтон відвезе її каретою додому негайно. Як наважилася Рейчел запросити її до мого будинку під таким приводом, жалюгіднім, безпідставним і образливим —