До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда
«Але ж як він сприйме це? — знову ятрили душу питання. — Чи не огорне його серце ненависть? Можливо, навіть розлюбить Лію? Відвернеться й від мене?»
Та відповіді на все це міг дати тільки його величність час…
* * *— Серденько, ти зовсім виснажилася переживаннями за дітей, — поцілував дружину Марат.
Лія сиділа перед дзеркалом і розчісувала волосся перед сном.
— Через синів — душа не на місці, — якось боляче відповіла. — Та ще й Міра…
— А що Міра? — не зрозумів.
— Їде до Парижу зі своєю балетною студією, — пояснила Лія. — Їх везуть викладачі. Отже будинок на якийсь час зовсім спорожніє. Ти — зайнятий проектами, будівництвами. Що робитиму у цілковитій тиші — не уявляю.
— Ще трохи — і я привезу дітей, — нахмурився Рахімов. — Особисто віддам їх тобі з рук в руки. Навіщо так мучитися?
— Може я… — на секунду задумалася, — побуду у Мужієві кілька днів? — ніби й не почула слів чоловіка. — Займуся кіньми.
— Одна? — здивувався Марат.
Ідея жінки йому не сподобалася. Коли Лія далеко — серце не на місці. Не любив цього.
— Вірю, рідна моя, тобі нелегко. Але коли ти поруч — мені спокійніше. Мало, що з-за Тимура ночами не сплю — тепер ще й… — незадоволено похитав головою.
— Чому одна? — не зрозуміла Лія. — Там уся наша рідня мешкає. Колись, у найважчі часи, коні допомогли мені забути найстрашніше. Думаю, і зараз трохи зможу відволіктися, — попросила.
— Гаразд, — неохоче погодився. — Їдь. На вихідні я теж постараюся вирватися.
Уже два дні Лія проводила у кінному клубі зранку майже до вечора. Сьогодні, як зазвичай, повільним кроком прогулювалася на старенькій, але ще міцній Адель.
— Лія Турганова… — раптом з-за спини почула чоловічий голос.
Різко повернулася й побачила вершника, що наближався.
— Не впізнаєш? — весело запитав молодий широкоплечий, симпатичний чоловік років тридцяти семи.
Лія придивилася уважніше.
Не може бути. Вадим Гордієнко — перший красень на курсі в музичній академії.
За ним мліли всі дівчата. Та його серце цілком і повністю полонила неприступна горда Лія. Важко пережив її одруження. Чи то з великого кохання, чи з-за ображеного самолюбства — хлопець навіть грати на якийсь час перестав, так занедужав. Але дівчина цим не переймалася. Бо приводу для таких душевних переживань нікому не давала.
Його батьки — розлучені. Тато проживає в Сполучених Штатах Америки. Після закінчення сином музичної академії забрав його до себе на постійне місце проживання. Спочатку Гордієнко відмовлявся переїжджати. Кохання до Лії, хоч і невзаємне, але тримало. Та після її весілля сумнівів не залишилося. Відразу поїхав у Штати. Щоправда, в Україні залишилася його мати. То ж інколи син навідувався у гості.
— Вадиме? — не повірила власним очам. — Якими шляхами?
Востаннє бачилися, коли Лія начебто розлучилася з Маратом. Почувши новину від Ольги Степанової — миттю примчав до Києва. Проте Турганова була дуже заклопотана, подякувала за моральну підтримку і навіть не вислухала хлопця. Їй було не до того. Думала, він у столиці проїздом. До пуття й не зрозуміла, чого йому треба.
Зате він усе зрозумів. Більше не турбував…
— Ти диви, — весело розсміявся однокурсник. — Я думав, окрім свого султана ти вже нікого й не впізнаєш.
— А ти майже не змінився, — продовжила Лія, ніби й не розчула кинуту репліку. — Чудово виглядаєш. Граєш?
— Так. Музика повернула мене до життя, — на його обличчі заграла хитра усмішка.
— А ти? — глянув у очі Лії. — Не жалкуєш про свій вибір? — прямо запитав. Вони їхали на конях повільним ходом.
— Анітрішечки, — впевнено відповіла. — Я щаслива.
— То чому сумна?
Лія промовчала. Вони не були настільки близькими, щоб виливати одне одному душу. Навіщо обговорювати свої проблеми зі сторонніми людьми?
— Нещодавно я познайомився з твоїм найстаршим сином, уявляєш? — раптом змінив тему Вадим. — Мироном, здається. Досі не можу прийти до тями, який він дорослий, — посміхнувся.
— Де ви бачились? — приємно здивувалася Лія.
— В Англії, — відповів Гордієнко. — Їздив до Ольги Степанової на концерт. Ми товаришуємо. Переписуємось у соцмережах. От вирішив відвідати її виступ. Там з нею грав молодий хлопець. Турганівська школа у ньому відчувається. Кажу це, як професіонал.
— Дякую, — злегка усміхнулася у відповідь. — Мирон дуже талановитий. Ми пишаємося ним. Ти одружився? Маєш власну сім’ю? — раптом запитала.
— Хіба серце можна заставити полюбити? — відверто глянув у вічі Лії.
Їй аж ніяково стало. Не витримала, відвела погляд.
— А інші діти? — несподівано поцікавився Вадим. — Зараз тут? З тобою?
— Та де там, — зітхнула Рахімова. — Мирон — у Лондоні, Тимур — у Таджикистані, Міра — в Парижі, Алан… — теж за кордоном… Я зовсім одна.
— А чоловік? — прямо запитав колишній однокурсник.
— Він у столиці. Йому ніколи відпочивати, — серйозно пояснила. — Багато працює.
— Так багато, що не вистачає часу на дружину? — хмикнув Вадим.
Лія зупинила коня й відверто глянула на зухвалого Гордієнка, який почав переходити межу дозволеного.
— Пробач, — зрозумів, що утнув дурницю. — Я тільки хотів сказати, що на його місці не ризикував би залишати таку красу без нагляду. Твоя старенька ще осилить галоп? — весело пожартував, киваючи на Адель.
— Навіть не сумнівайся, — у відповідь засміялася Лія й ударила кобилу ногами. — Наздоганяй! — крикнула, утікаючи.
— Стій! — раптом почула у спину Лія. — Ти куди?
— Покатаємося он там! — показала на прилегле поле й погнала кобилу.
— А хіба тут
