Старі-старі казки - Оксана Каліна

– Ваше високосте, – в один голос стверджували всі міністри і радники, – вам ось уже 30 років скоро стукне, а ви ні куєте, ні мелете в плані дітонародження. Королівству потрібен спадкоємець. Та й, вибачте, жіноча молодість і краса – то справа дуже короткотривала.

– За вибірки Бог дає переберки, – відрізала мати, – дограєшся.

І хоча кавалерів у принцеси вистачало, заміж вона не поспішала, бо плекала свою велику мрію про те, як стане заможною, самостійною жінкою, яка ні від кого не залежатиме. А там, дивись, і справжня любов підрулить. Чого гріха таїть, цього теж дуже хотілося.

Але… Дала Принцеса слабину і пішла «на повідку» у суспільної думки, яка стверджувала, що в такому солідному віці непристойно тинятись в дівках. З іншого боку (після того, як королева-мати ні сіло, ні впало, вдруге вийшла заміж і виїхала в чоловікове королівство) принцеса надіялась, що вийшовши заміж, вона отримає помічника, однодумця і захисника. Все таки тягти життєвого плуга вдвох набагато легше. Ну і попхалась заміж.

І що, може спитаєте ви? Та нічого. Коли на плуга всідається верхи ще хтось, тягти його стає ще важче. Чи то Принцеса не вміла надихати чоловіків на подвиги, не дивлячись на всю свою неземну красу і просто чудовий характер, чи то вже карма така. Хто скаже?

Жив був собі Принц. Хороший мужик. Не високий, не малий, не товстий, не худий, якраз, як кажуть, самоє то. За характером Принц був добряком і рубахою-парнєм, погулять любив, повеселитись, як це по молодості водиться. Дівчатами теж не брезгував, як і вони ним. Коли Принцу стукнуло двадцять з маленьким «хвостиком» літ, він одружився. Наче й ранувато, але батьки майбутньої дружини поставили питання руба, мовляв, скільки ти будеш дівку маринувать? Вона у нас теж не з останніх, захочемо, так ще кращого супружника їй найдемо, а ти подумай над тим, яки придане можеш втратить. Принц подумав-подумав і вирішив: та чорт з вами, одружусь. Роком раніше, роком пізніше – все одно колись доведеться.

Перед весіллям Принц добряче «загудів», так би мовити, вирішив «вкусіть» останній ковток свободи. Шукали Принца всім королівством десь тиждень. Нареченій та її батькам весь час плели, що Принц поїхав у відрядження в дальнє тридесяте королівство налагоджувати дипломатичні контакти. Насправді Принц тинявся по околицям і дійсно налагоджував контакти, але зовсім іншого зразка.

В переддень весілля його, п’янючого і ледве притомного нарешті знайшов оберполіцейський на одній СТО. Як Принц туди потрапив, він і сам толком сказати не міг, тільки все кликав якусь «кльову тьолку Юльку».

– Яка ще Юлька, – шипів, тягнучи Принца за шкірки до автівки оберполіцейський, – чи ви здуріли, Ваше Високосте, весілля завтра!

Принца відмили, побрили, відпоїли міцною кавою, відпарили в сауні одягли у фрак і одружили.

Почалося сімейне життя. Дружина, діти-погодки, робота, справи, власноруч зведений палац… Принцу, до речі, в перші роки було навіть цікаво. Він захопився будівництвом, управлінням королівством – батько хоч був ше при ділах, але вік брав своє. Коротше кажучи, навів Принц повний ажур і лад в королівстві, запустив своє діло (відкрив розкішний нічний клуб, попередньо спаливши оте убожество, шо було зварганене на бюджетні кошти і звалося закладом культури. А ви шо думали, Принц не цурався і таких методів) і тут його взяла тоска. Може так давався взнаки початок кризи середнього віку, але осточортіло все: державні справи, власний бізнес, друзі, красуня-дружина. Хіба шо діти, яких Принц щиро любив, не набридли.

Почав Принц лікувати тоску відомим методом – горілкою. І горілка осточортіла, ще й печінка боліти почала. А що робити з цією тоскою Принц не знав, хоч бери та в петлю лізь.

І тут він згадав про відьму Любку, яка жила на сусідній вулиці. Її вже давно хотіли витурити з королівства, але вона тикнула оберполіцейському межи очі диплом лікаря-психотерапевта і ще купу якихось ліцензій, котрі давали право на її відьмацьку діяльність і сказала:

– Ще раз сунешся, як скажу французьке слово по турецьки, так ні одна порядна дівка до тебе більше не підійде, будеш все життя б…єй пользовать.

Той і відчепився.

Пішов Принц до Любки. Чекав побачити огрядну тітку у цвітастй шалі, але його на порозі зустріла така краля, шо у Принца аж одне місце звело. А як глипнула вона на нього своїми зеленими очиськами, то він і дар мови втратив. Стояв і дивився на Любку, мов дурень.

– Знаю, чого прийшов, – сказала Любка, – тоску розвіяти хочеш. Допопоможу тобі, і грошей не візьму, а ти, натомість, згадай про бідну дівчину і заступись, якщо хтось знов надумає вигнати її з насидженого місця.

Принц зачаровано кивну.

– Ось, візьми, – Любка проягнула йому простий горішок, – як розлущиш його, подумай про те, чого б тобі хотілося найбільше в дану хвилину, і все тобі буде. Іди.

Принц взяв горішок і слухняно поплівся додому. Ввійшов у свої апартаменти, велівши нікому його не турбувати, дістав з кишені горішок і почав роздумувати над тим, що йому хочеться. А хотілося йому Любки так, шо аж горло захрипло. За 10 років подружнього житя дружина набридла, інтим приївся. Нє, як друга і матір своїх дітей він її сприймав і нікуди із сім’ї тулити не збирався, але присрасті і романтики хотілося, ще й як. Принц розлущив горіх і сказав:

– Хочу, щоб тут була Любка і щоб виконувала все, що забажаю.

І тут, звідки не візьмись, (з горіха, чи що?) з'явилась Любка. Ох Принц і забажав! Стіни почервоніли від того, що їм довелося побачити і почути! Принцу зроду такого не дозволяли і не творили з ним такого, хоча в свій час ві був тісно знайоми з багатьма представницями прекрасої статі.

Свято плоті продовжувалось тижнів зо три. Аж тут Принц почав помічати, що видохся і запал уже не той, а Любка, як заправська відьма, навпаки, втоми не знала. Вона просто переслідувала Принца! Одного разу, він, як маленький, навіть сховався від неї на горищі. Але вона і там його знайшла.

– Та відчепись ти від мене! – в серцях кинув Принц.

Любка тільки засміялась.

– Ні, дорогенький, – сказала вона, – договір є договір. В тебе ще два горішка залишилось, – і вона швиргонула в Принца горішком, попавши просто в лобешник.

Принц того горіха брати не хотів зовсім – йому Любки вистачало,