Старі-старі казки - Оксана Каліна

Колись давним-давно, а може й не так уже давно, в далекому-далекому королівстві народилася принцеса. І якось дуже скоро стало зрозумілим, що вона – дівчинка вкрай розважлива і самостійна. Можливо, їй просто довелося стати такою, тому що її мама, королева, народивши вслід за донькою – принцесою ще й сина-принца, змушена буа відсторонитися від виховання дітей. Королеві-матері цього дуже не хотілося. Вона б залюбки гралася зі своїми діточками, купала їх, шила б сорочечки і ходила б по магазинах в пошуках нових, оригінальних іграшок. Але… Її чоловік-король зовсім не мав хисту до управліня державою. Його цікавили лиш розваги, полювання, танці і красиві молоді тітоньки – придворні дами. Тато-король доправився вже до того, що в казні не залишилось майже ні шеляга грошей. Навіть красиві придворні тітоньки почали оминати його своєю увагою, адже всім відомо, що красиві і молоді дами люблять, щоб їм робили подарунки.

Принцеса не розуміла тільки одного: її мама теж молода і красива, не гірша, а може й набагато красивіша за всіх отих тіток, чому ж тато їй не робить подарунків, і взагалі, живуть вони, як оті кішка з собакою?

Але довго роздумувати над такими фіолософськими питаннями маленькій принцесі не довелося., бо вона тісно зайнялась вихованням молодшого брата – майбутнього спадкоємця. Власне, ніхто її особливо не питав, хочться їй цього, чи ні. Тикнули малого в руки і веліли няньчитись.

Принцеса була собою відповідальною, тому брата виховувала так, як потрібно. Хоча їй дуже хотілося (бо по своїй природі вона була веселою та жвавою) побігти, наприклад, погратися з подружками у квача, залізти у сусідні сад, щоб накрасти там по осені солодкого винограду. Але – обов'язок прш за все! Їй з дитинства втокмачували в голову, що вона старша, тому повинна бут серйозною, відповідальною і взагалі – принцеси народжені, щоб обслуговувати інтереси держави і королівської династіїї, а про власні забаганки думати – зась.

Але ще принцесі було дуже жаль маму. Державні справи відбирали в неї всі сили. Вона вставала вдосвіта і лягала спати далеко за північ. Адже від достаку і спокою в королівсті залежало благополуччя дуже-дуже багатьох людей. А обпертися мамі було на кого. Тато до того часу вже зовсім відійшов від справ і тільки пиячив, а ще роз’їжджав по світу з кралями, гроші на яких брав з королівської казни. І що? Мав на те право, бо офіційно він вважався королем, а мама була так – робочою конячкою. Принцеса частенько чула як мама, після довгого і виснажливого трудового дня, плаче у себе в кабінеті. Їй хотілося підійти до неї, обняти, заспокоїни, сказати, що вона її дужке любить! Але Принцеса не наважувалась: мама була жінкою суворою і всілякі там ніжності не дуже вітала. А може, це життя змусило неї стати такою сувоою. Навіть, скоріше за все, що так. Тож принцеса, дилячись на маму, і собі зростала дівчиною не дуже ласкавою, хоча в душі була зовсім іншою – ніжною і дуже ранимою. Але про це навіть ніхто не здогадувався. Ще чого не вистачало!

Дивлячись на те як складалися стосунки іж батьком і матір'ю в їх королівські сім’ї, як з кожнем роком марніє мама і все частіше плаче за зачиненими дверима у себе в кабінеті, Принцеса, яка вже на той час виросла і перетворилась на дуже привабиву дівчину, вирішила: вона зроду не повторить долі королеви-матері. Ніколи не потерпить біля себе якогось бабника і алкоголіка, яким би він привабливим не був. Бо тато був дуже цікавим чоловіком, на якого жінки чіплялись, мов тля. І що найстаршніше- мама його любила не зважаючи ні на що і ніяк не могла вирвати зі свого серця. От тільки за які такі чесноти? Принцеса цього поки що не розуміла.

Коли прийшов час, вона, виконуючи волю династії і родини, вийшла заміж за симпатичного сусідського принца. Він був хлопцем спокійним, роботящим, дуже любив свою принцесочку і ні на кого навіть більше не дивився. Як міг, допомагав Принцесі у вирішенні держвних птаннь, бо королева-мати, видавши доньку заміж, вирішила відійти від справ, а спадкоємець-принц ще не досяг королівського повноліття.

Все складалося чудово, але от біда – Принцесі із чоловіком було ні холодно, ні жарко, але дуже сумно і сіро. Ну ніякого тобі просвіту. Вона просто задхалас від такого життя. Та і що сказати: Принц, хоч і був хорошим хлопцем (а це, як відомо, не професія, і грошей не приносить), але всі важливі рішення і відповідальність за них, доводилося приймати Принцесі. Вона, можливо, таки змирилась би з цим життям, якби раптом… не закохалась.

Це абсолютно не входило в плани Принцеси, бо з часом (і з жахом!) вона зрозуміла, що чоловік, полонивший її серце, такий же гультіпака і пияк, яким був її любий таточко. Але як же ж біля нього було… гаряче, весело, незвично, святково! У Принцеси, завжди блідої, в його присутності з'являвся рум’янець на щоках, а руки тремтіли від радості і збудження, і навіть (от диво!) ставали теплими. Чоловік помітив, що з Принцесою коїться щось не те. Але він дуже її любив і мовчав – хай що хоче, те й робить, тільки б не йшла від нього. Бо, крім всього іншого, йому біля Принцеси було ще й дуже зручно – завжди зручно жити біля тих, хто вміє брати на себе відповідальність.

А от Принцесі було неперелвки. Вона раптом зрозуміла, що повторює мамину долю, змінилися просто незначні деталі. Їй стало дуже страшно! Біля себе Принцеса мала чоловіка, який навряд чи коли стане їй захисником, скоріше, ховатиметься за жінчину спину. Закохалась же вона в чоловіка, непостійного, як ртуть. Виходить, вона одна, зовсім, як мама? І ні до кого в цьому світі прихилитись? Ні! Ні! Ні!

І тоді Принцеса вирішила, що вирве цю закоханість із свого серця, доки та ще не встигла в ній надійно оселитись. Бо їй потрібен чоловік, до якого вона зможе перетелефонувати, хоч і серед ночі, вся в соплях і сльозах, і сказати:

– Ой, мене ображають! Приїдь, і перестріляй їх всіх на х…р!

І він приїде і перестріляє (образно кажучи, Принцеса зовсім не була кровожерливою).

Тільки так. Не менше!

Жив собі один принц. Батьки у нього були не так щоб дуже заможні та і королівство не