Трояндова площа - Ема Ільм

Моєму коханому

Олександру Лоуренсу,

з ніжністю, любов’ю, та вдячністю

за важку для чоловіка працю —

бути музою.

Десь у мультивсесвіті серед безлічі паралельних світів загубився крихітний світ, схожий на наш. Позатим у ньому ще досі живе магія, стародавні раси й дива, а добрі серцем – завжди мають надію на порятунок.

Ця коротка історія відбулася у країні, якої немає на жодній мапі нашого світу. Вона нереальна, хоча у дечому читач знайде спільні паралелі з Україною. Але не поспішайте відкласти вбік цю книгу у пошуках на книжковій полиці звичних детективів, історичних саг чи романів про кохання. Раптом, ви пропустите щось важливе?

Поштовх до справжнього? Відкриття забутого? Мрії про прийдешнє? Віру у найкраще?

Шлях до реального себе, зрештою?

Так, у дечому книга насправді може здатися наївною. А прийом, що застосував автор, граючи з відомими географічними назвами країн, столиць світу, заголовками книг, іменами відомих людей, а подекуди навіть перевтілюючи цих людей на персонажі – примітивним. Проте казковість і певна аналогія з нашим світом саме цій книзі були потрібні (що автору було очевидно від початку написання). Тому, зрештою, це було зроблено умисно. Адже форма казки допомагає бачити без прикрас всі вади, знаходити правильні відповіді, коли життя тільки лише гірше нас заплутує та веде від істини геть.

Якщо ви спитаєте, про що ця книжка? Автор відповість якомога простіше та чесно: йтиметься про життя, в якому немає нічого ціннішого, ніж свобода та кохання. За ці поняття, що здатні розбудити в людині Людину, людство істерично хапалося століттями, але у багатьох випадках так і не зрозуміло їхнього справжнього месседжу. А все через них – через тих, хто навчився жити легко, не замислюючись над чужою бідою, над власною відповідальністю і забув задля чого, власне, народилася людина. Надто легким шляхом крокують ті циніки і прагматики, списуючи свою власну душевну захланність на зайвий оманливий пафос свободи та на ірраціональне підґрунтя кохання…

Але подивимося правді в вічі – ця казка про нас з вами. І не про нас водночас. Менше з тим, головне у ній лишається головним. Коли ви добряче помізкуєте, то дійдете висновку: лише заради свободи та кохання (чи любові) людині варто терпляче чекати, героїчно боротися та всупереч всьому перемагати.

І, якщо ви зрозуміли передмову, що так старанно виписував автор для свого читача, та, бодай, зацікавилися – тоді приємного читання!

Тоді я писала цю книгу саме для тебе. Якщо ти любиш казки про безстрашних героїв та відчайдушні вчинки, тобі неодмінно сподобається ця книжка.

Отже, вирушаємо? І нехай наша правдива історія завершиться, як і належить казці, – благополучно!.. Втім, це авторське побажання, а як воно здійсниться насправді, дізнаєшся, коли дістанешся кінця історії.

Дощ за вікном не вгамовувався, а, навпаки, лише набирав силу. Калюжі вкрилися брудно-білими бульбашками, що лускали при кожній краплині дощу – з них швидко, як під барабанний дріб, вистрибували водяні цвяшки. Картину негоди завершував сильний вітер, що на кілька хвилин стихав, а потім зненацька нападав стінами дощу на перехожих. Дощило косо, злісно, промочувало наскрізь.

Лікар Артонцо Гарцасі не міг довго спостерігати за дощем з вікна свого кабінету, бо мав справи важливіші: він приймав останнього пацієнта, що записався до нього сьогодні. Гарцасі лаяв і цей дощ, і затримку зарплатні через мітинги у центрі столиці, і клятих революціонерів, що чинили заколот і заважали, на думку лікаря, працювати та нормально жити.

Лікар втомлено підійняв худі плечі, наче намагався тим жестом видовжити себе – невисокого чоловічка з ектоморфною статурою, з тих, що дуже легко губиться у вуличному натовпі, – та сварливо пробурмотів під ніс щось на кшталт вуличної лайки. Однак без сороміцьких слів. Все непристойне він вважав за зайве, все розпусне піддавав жорстокому осуду.

– Це, повірте, плани міжнародних масштабів, – сказав він пацієнту, наче продовжуючи власні думки. – У них навмисно вмішують простий народ, щоб зробити, як і завжди, все руками таких людей, як ми з вами, – пояснив Гарцасі, який у цей момент обережно чинив огляд ділянки травмованої м’якої тканини. – Бачу, цей добродій вас на славу хвиснув… Йой, яка неприємна може бути тріщина… Чим лікували?

Пацієнт недовірливо відслідковував кожний рух лікаря. Хлопець витягнувся на кушетці, підігнувши ноги в колінах, і похнюплено роздивлявся плямисту лікарняну стелю. На щелепі цвіла фіолетово-жовта гематома.

– Льодом і все, – скрипуче промукав він, ковтаючи слова.

– Ну, зараз пропишу вам пігулку, мазь, зробимо знімок, – лікар відірвався від злощасної щелепи й щось діловито написав на папірці. – Нанні проводить вас на рентген… Ось так, маєте рецептика… А лікуватися треба було. Дарма, що тільки льодом. Можна робити пов’язки з медом та алое, народна медицина також діє ефективно.

Хлопець тиждень тому прибув на швидкій з Трояндової площі після чергового розгону демонстрантів поліцейськими, але того ж дня знову втік, тримаючись руками за щоку – відвойовувати нове майбутнє. Сьогодні він сам прийшов до Гарцасі, щоб все ж таки долікуватися як слід, і терпляче чекав тепер на фінал неприємної процедури пальпації.

– Чому ви, лікарі, не допомагаєте нам? – ледве відкриваючи рота, обпершись на лікоть, і підставляючи щелепу під світло медичного ліхтарика, спитав хлопець. Гримаса болю зробила його вираз обличчя ображено-дитячим, очі мимоволі наповнилися сльозами. – Ви не вірите у революцію?

– Революція схожа на ампутацію, вона незворотна. Вона як радикальний метод, яким лікар має користуватися лише в разі загрози життю. – сказав Гарцасі. – Щодо допомоги…Чому ж не допомагаємо? Я ж вам надаю медичну допомогу. Ви звернулися, чи не так? Ну, а я допомагаю… Лежіть тихесенько, не рухайте щелепою, будь-ласка… А на полі бою нас не буде. Побачите ще, повстання все одно задушать. Бо все це безглуздя, Мирко. Друже мій, друже! Ви нашпиговані пропагандою площ!..

Щодня, за власними спостереженнями Гарцасі, революціонери збирали навколо себе молодь на площах, і цей натовп незадоволених день-у-день більшав. Лікар вірив, що революціонери, звісна річ, просто дурили людей сумнівними обіцянками свободи та новітніми ідеями вільного суспільства, в якому все вирішуватиме народ, а багатії виконуватимуть його волю. Для Гарцасі було неважливо, чи робили це революціонери свідомо, чи всю ту темну справу робив за них ентузіазм романтиків. Головне, що пропаганда нового суспільства давала свої паростки, на які тверезомислячий лікар дивився з острахом. Південь та північ країни розривали заклики повалення старого режиму диктатора, вимоги підвищення зарплатні, розподілу