Старі-старі казки - Оксана Каліна

Аж тут двері її кабінету заскрипіли і ввійшла наймолодша сестричка.

– Мам, – покликала вона (маленька майже не пам'ятала справжньої матері і називала мамою Принцесу), – у мене колючка в пальчику.

І показала розбухлий палець.

– Ваша Високосте, – через хвильку в кабінет влетів Радник, – підпишіть відомості, а то люди без зарплат залишаться.

Принцеса подивилась на заплакану малу, на розгубленого Радника, який запримітив валізи, дістала чергову чисту батистову хустинку, прошмарклялась і сказала:

– Малу до лейб-медика, відомості мені. Работаєм, чи кудой?

До чого ця казка, може спитаєте ви? А до того, що підбери соплі і чеши своєю дорогою. Раз вона тобі випала, значить – по силам. Всьо буде ХО-РО-ШО!

Жила була собі одна Принцеса. Людина собі, як людина, правда, працювати доводилось дуже багато. Так багато, що навіть фільму якогось по телевізору чи по Інтернету Принцеса подивитись не могла: від утоми засинала рівно на двадцять другій хвилині перегляду. Принцеса вже шостий раз намагалася подивитися одну ну дуже романтичну мелодраму про неземну любов і все ніяк: гульк – комп’ютер гуде, екран на ньому чорний, фільм сто десять разів уже як закінчився, а за вікном ранок. Тули, Принцесо, державні справи кличуть! І знову до роботи. Ото життя! Правда, Принцеса, як і годиться особам королівської крові, намагалась нічим своєї втоми і не дуже доброго самопочуття та настрою нікому не виказувати, але інколи не втримувалась. Не залізна ж вона, справді.

І от якось так сталося що Принцеса, як то кажуть, присіла на Фейсбук.

– Ваше Високосте, – сказав одного разу пан Перший Радник, – соціальні мережі ламають мозок, попереджаю.

– Ага, – сказала Принцеса, не відриваючи погляду від монітору комп’ютера.

На одній вкладці у неї був відкритий квартальний звіт капелюшного цеху, на іншій – літературна сторінка (в королівстві видавали свою газету, Принцеса інколи туди дописувала), а на третій сторінці відбувалось жваве спілкування у ФБ.

– Ви чули, що я сказав? – допитувався Перший Радник.

– Ага, – махнула рукою Принцеса. Перший Радник міг бути таким занудою! Хоча, Принцеса точно знала, в молодості він видавав такі фортелі, що хоч книжку пиши. А тут нате-здрастє – мораліст знайшовся.

Але одного разу Перший Радник забіг до канцелярії, де Принцеса саме працювала з паперами (ну і у ФБ сиділа, не без того), розстроєний і злий, як чорт.

– Ваше Високосте, – заволав він, – ви що собі дозволяєте, при живому то чоловікові?!

– Не зрозуміла? – витріщилась на нього Принцеса.

– Ви на свою сторінку у ФБ коли останнього разу заглядали?

– Тільки що? А що сталося?

– А те, що наш аналітичний відділ – ви знаєте, він збирає інформацію про всіх наближених до королівської сім’ї, і про вас теж. Робота така, – суворо додав Радник, дивлячись, як Принцеса набурмосилась, – так от спеціалісти відділу, проаналізувавши вашу сторінку, прийшли до висновку, що ви або закохались, або ще гірше – шукаєте собі нового чоловіка. Це ж скандал на все королівство! Плітки, ви самі знаєте, як швидко поширюються.

– Да ладно, – сказала невимовно здивована Принцеса, – це ж на основі чого робляться такі дурноверхі, вибачте, висновки.

– А ви загляньте на свою сторінку.

Принцеса деякий час переглядала свою сторінку.

– Ну, і що? Окрім цвіточків – сміху…очків я тут нічого не бачу, – сказала вона Першому Радникові.

– Висловлюєтесь ви, Ваше Високосте… – скорчив той незадоволену міну, – можна якось культурніше, ви ж дєвочка, жінка…

– Я – жінка? – здивувалась Принцеса, – та я вже конякою ломовою стала, а не жінкою! Крім роботи нічого не бачу. Ви чули, коли я останній раз сміялася? – раптом спитала вона Радника, – просто сміялася, без причини, тому, що настрій гарний?

Він задумався, Принцеса теж замислилась. У її житті, завдяки Принцесиній силі волі, стійкості, розважливості і особливій енергетиці все (дякувати Богу!), було гаразд. Вона все тримала, образно кажучи, в своїх долонях. Але, (і Принцеса це добре усвідомлювала), варто було долоні трохи розтиснути, і все б пішло шкереберть. Принцеса не могла дозволити собі розслабитись і побути жінкою з тієї простої причини, що бігти їй, усій в сльозах і соплях та кричати: порятуй мене, не було до кого. Чоловік у Принцеси був дуже хороший, навіть більше ніж хороший, але здатний лише до дрібного ремонту.

– Ви пам’ятаєте, коли мені останній раз власний чоловік подарував квіти, наприклад?

– У ФБ вам дарують лиш віртуальні букети, – понуро сказав Перший Радник.

– Але ж – дарують. Я почуваюсь там безтурботною хохо тушкою, такою, як була колись. Знаю, що ті часи не повернуться, але… Там інколи навіть обіцяють, що заради мене перевернуть небо й землю…

– Брешуть, – ще понуріше сказав Радник.

– Знаю, – згодилась Принцеса, – але послухать все одно приємно. Коротше так, Раднику, – раптом розсердилась вона, – моє «обліко моралє», якщо ви за це хвилюєтесь, не постраждало. Ви прекрасно знаєте що, на жаль, розум і витримка у мене завжди бігли попереду емоцій. Туліть. Працювати пора.

Радник потулив.

До чого ця казка, може спитаєте ви? А до того, що… Втім, думайте самі…

Одного разу Принцеса закохалась. На якого дурня, питається, це потрібно було дорослій, розумній, розважливій дівчині «середньобальзаківського» віку, сказати важко. Але що сталося, те сталося, бо ж, як відомо, серцю не накажеш.

Принцеса, як жінка вольова, і така, що не мала звичку давати свободу своїм почуттям (до цього її привчило життя: складне дитинство, занадто сувора мати, яка ні разу не поцілувала ї на ніч і т. д, і т. п), намагалася тримати все під контролем. Вона взагалі була людиною внутрішньо організованою і дисципліновано, і все в неї йшло згідно чітко визначеному плану в який, при необхідності, вносились корективи. Принцеса ж не була дурепою, і прекрасно розуміла, що в житті інколи події можуть відбуватися згідно принципу: доля грає з людиною, а людина грає на трубі. Та все ж до останнього часу доля Принцесі підкорювалась, в усякому разі не дуже вибрикувала. І ось тобі раз – такий пассаж!

Дурна закоханість заважала Принцесі працювати. А справ у неї було – вагон і маленький причіп. А може й великий причіп. Та щоб Принцеса не робила, її думки завжди повертались до предмету пристрасті. Хіба тут нормально попрацюєш? І хоч би предмет був, як предмет: поважний мужчина, з яким би можна було обговорити поточний стан державних справ, отримати пораду з якихось заплутаних фінансовий чи юридичних справ.