Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Розплющила очі - я на даху в ресторані. Прекрасно. Молодчина Кузя, хоч і дурник.

Мою появу, як і зникнення, схоже, ніхто не помітив. Або не подали виду, бо було не до того.

У ресторані ж відбувалося таке: два вовки – Білий і звір Андрія (о, мій двоюрідний брат таки підтримав Гліба!) – кружляли навколо величезного ведмедя – Олекса, мабуть, уже не вперше змінив іпостась. На чиєму боці перевага, я відразу сказати не могла: дуже дісталося всім. Але в дядька "в рукаві" ще не одна іпостась схована і не схоже, що він їх дуже береже. Саме час втрутитися.

Ніколи не розуміла дівчат, що намагалися розборонити хлопців у розпал бійки, а потім дивувалися, що і їм раптом перепало. Не хотілося опинитися на їхньому місці і випадково потрапити під чиюсь атаку, тому я вирішила почати з голосу і заволала, як поранена чайка, на всю міць своїх легень.

- Тато!!!

Ніхто з учасників процесу не відволікся на мій вигук, але мене явно помітили всі. Отже, можна продовжувати виставу.

- Тату, татку! Що ж вони з тобою зробили? - Я драматично заламала руки, просторово вказуючи на закривавлений бік ведмедя. - Зупиніться, нелюди!

На мене вже дивилися всі, але ніхто поки що не приймав розслабленої пози і не поспішав змінювати іпостась. Що ж, діятимемо точково. З усіх трьох, я могла наважитися наблизитися лише до одного, бо чомусь знала, що він мене не чіпатиме навіть у запалі битви.

Я обережно підійшла до Білого і тихо прошепотіла:

- Гліб, коханий... - останнє слово зненацька злетіло в мене з язика, і я сама оніміла від свого випадкового зізнання. Вовча морда теж виглядала здивованою, якщо таке можливо... Я проковтнула грудку в горлі і продовжила: - Зупиніться, прошу!

Вовк-Андрій і ведмідь-Олександр виглядали настороженими, але атакувати нишком начебто не збиралися.

Білий вовк примружився так знайомо, що я не втрималася і потріпала його за загривок. І одразу поплатилася – вовчисько раптом схопив мене зубами за руку!.. І акуратно відвів до столу і штовхнув носом у бік стільця – мовляв, посидь краще і не заважай.

Але на поле брані все ж таки не повернувся. Щось рикнув Андрію, і вони разом відійшли до столу. Відступив і ведмідь, розриваючи дистанцію. Хвилинна очна дуель - і всі троє одномоментно обернулися на людей, абсолютно голих чоловіків. Проте було якось не до сором'язливості.

Мені страшенно хотілося кинутися до Гліба і переконатися, що він цілий, але я лише мигцем на нього поглянула і, відзначивши, що небезпечних нових ран на ньому немає, кинулася до Олександра:

- Тату, ти як!?

Злегка розгублений чоловік поспішив надіти штани і кивнув:

- В порядку.

- Я так хвилювалася... До мене тільки зараз дійшло, що ти мені дійсно рідний і я можу тебе зараз втратити! Ти так хоробро бився! Ти поранений?

- Ні, дочко, - явно задоволений моєю увагою, Алекс розправив плечі і підняв підборіддя. - Куди їм до мене, ще не доросли.

Ну так, звісно. На тілі дядька справді не було ні подряпини: звичайно ж, він же кидав у бій лише звірів... Так, Насте, повернися в роль!

- Вибач їх. Це Гліб через мене на тебе сердився, я з ним поговорю. І... Я прийму твою пропозицію. Хоч мені і не все подобається, але ж ми сім'я.

- Дуже радий, - "тато" поплескав мене по плечу. - Сьогодні спокійно поговорити навряд чи вдасться, тож я надішлю посланця з детальною інструкцією подальших дій. А зараз краще попрощатися.

Олекса знову поплескав мене по плечу, а з тіні стіни  виступив Акай Хоно, кивнув мені, і вони разом попрямували до ліфтів.

Тут же з іншої тіні з'явилася Катерина, заметушилась поглядом між Глібом і Андрієм, і в результаті поспішила за слід за Олександром. Очевидно, побоювання потрапити до нього в немилість було сильнішим за переживання про здоров'я колишнього та й нинішнього наречених.

Я ж на Андрія з Глібом навіть боялася дивитись. Те, що вони були, м'яко кажучи, не в захваті від моєї витівки, було очевидним. Та я й сама досі сумнівалася, чи правильно вчинила... Але внутрішній голос казав, що я все зробила правильно, тож лишилося переконати в цьому чоловіків.

- Зелений чай. Бажаєте ще щось?

Я ледь не підстрибнула від несподіванки, але вчасно взяла себе в руки. Згадала вічний спокій і врівноваженість Акай Хоно, і вирішила повчитись у нього хоча б цьому. Я  підняла брову і низьким грудним голосом муркотнула: