Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Хіба ціль руху не війна чи революція?

- Руху - безумовно, але не моя, Боже борони. Як я казав – я роблю гроші. На війні можна непогано заробити, але я маю багато мирних бізнесів, які постраждають. До того ж війна - справа не тільки клопітна, а й смертельна, і часто навіть для її керманичів. А ще війни припиняються  рано чи пізно, а бажання війни ради справедливості - вічне, якщо його вміло підігрівати, звісно.  

- Тобто ви пропагуєте війну, тримаєте на піку розпал пристрастей, але при цьому не бажаєте її реального початку?

- Правильно.

Ну що ж, не скажу, що мені це до душі, але все ж таки краще, ніж зміна світового порядку військовим шляхом, про яку мріє дядько.

- Чого ви хочете від мене? Адже ви не чекаєте, що я погоджуся бути вашим маріонетковим вождем-ідеологом?

- О ні, для цього є інші кандидати - особи пасіонарні та легко керовані, але не такі цінні, як ти. Олекса уже сказав, що від тебе потрібно та озвучив умови. Все залишається в силі, тільки договір ти укладеш зі мною, а не з ним, і я ж гарантуватиму його виконання.

Тобто я приношу їм звірів на блюдечку і тішуся, що діти перевертнів поза небезпекою, а вони мене навчають. Не надто райдужна перспектива. Ніколи не погоджуся на рабство тварин! Але треба тягнути час, адже Кет у них... Окрім того, не варто забувати, що ніяка я не Мандрівниця, а перевертень без другої іпостасі і "серферити реальностями звірів" можливо взагалі не зможу. У момент, коли Акай Хоно це дізнається, мені варто бути десь поза його досяжністю. А то це він зараз весь такий усміхнений, але меч у його піхвах явно не припадає пилом - фігурально висловлюючись. Чи не фігурально – хто цих самураїв знає...

- Я можу відмовитись?

- Звісно.

- Що тоді буде з Кет?

- Вона помре, - відповів просто. - Але мені хотілося б, щоб ти співпрацювала з власної волі.

Чоловік подивився мені прямо в очі, погляд його став гострим, цупким - куди тільки поділися добродушність і лукаві смішинки...

- Добре. Я співпрацюватиму з вами. З власної волі, - сказала плавно, не відводячи очей і не моргаючи. Від хвилювання, що азіат розпізнає мою брехню, у мене спітніли долоні, і я ледве стримувалася, щоб не потерти руками. – Але тоді мені мало простого навчання. Я хочу більшого.

- Чого ж? – японець теж сів за стіл, усім своїм виглядом демонструючи, що готовий до переговорів.

- По-перше – партнерства, - почала я, а чоловік усміхнувся, оцінивши розмах моїх бажань. - Я не буду вашою співробітницею, підлеглою або ще кимось - лише партнером. І моя  частка у прибутку – сорок відсотків.

– П'ять відсотків.

- Тридцять.

– Десять.

- Тридцять. Інакше я просто йду. Вам потрібен мій дар.

- П'ятнадцять. І ти не зможеш піти без моєї допомоги.

- Зможу, - зблефувала я. Хоча, у мене вже були думки щодо цього. - Тридцять.

Акай Хоно примружився і погладив бороду - задумався, усе зважуючи і прораховуючи.

Я ж сиділа рівно, намагаючись здаватися господаркою становища і демонструвати впевненість. Мені, по суті, було начхати на ці відсотки, але треба було торгуватися, щоб японець повірив у мою щирість.

- Ти хоч розумієш, які це гроші? Тобі й п'яти відсотків вистачить, щоби до кінця днів ні в чому собі не відмовляти.

- Добре. Тоді так: двадцять відсотків, але я матиму доступ до всіх документів, зможу відмовлятися від деяких замовлень, жити, де я захочу, як партнер мати право голосу на ваших зборах акціонерів або що тут у вас. І сьогодні ви відпускаєте Кет. Або шукайте іншу Мандрівницю.

- Згоден. Тільки Кет все ж погостює у нас недовго, доки ти не приведеш першого звіра для одного з наших партнерів. Красивого звіра: вовка, велику кішку, ведмедя - бажано хижака, а не якусь там антилопу.

- Для одного із ваших партнерів? – повторила я, посміхаючись про себе. У мене виникла зухвала і не факт, що здійсненна думка.

- Так. Тижня тобі вистачить?

- Краще два. І хіба ми не почнемо з навчання?