Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Багатолике почуття, зване любов’ю, наводить мости від однієї самотності до іншої. Ці мости можуть бути казково красиві, але рідко будуються навічно.

Карен Горні

Руслан. 2017 рік

Єдиним місцем у будинку, де я обожнював проводити свій час, був кабінет. Однак зараз я майже постійно кружляю біля вітальні, у яку дедалі частіше спускається Іванка. Одна маленька дівчина змогла заповнити собою великий дім, щоб із нього вийшла порожнеча. Вона, мов рудий вогник, розносила по кімнатах світло і тепло. А я, мов змерзлий звір, тягнувся, щоб на собі відчути її чари. І відчував. Я ще нікого у цьому житті настільки не розумів. Іванка дивовижна дівчина, однак нещасна. Вона боїться висловлювати власну думку, а якщо наважиться, то чекає на покарання. Напружується всім тілом і погляд опускає вниз, наче зараз щось погане для неї повинно відбутись. Напевно, недоумок Сірий постарався. Одна справа з ворогом підло поводитись, а вже зовсім інша – зі своє жінкою, та ще й такою беззахисною. А ще він навчив дівчину ненавидіти таких, як я. З першого погляду в її очах горіли вогники осуду і презирства. Думаю, Іванка відмінна учениця, однак цей урок засвоїла на негативну оцінку, бо щоразу тепліше на мене дивилась. А інколи взагалі – із захопленням.

Дівчина відмовилась від дорогих речей, не намагалась вивідати від мене, наскільки багатий, щоб і собі прихопити ласий шматок. Здається, Іванка взагалі з іншого світу, з дивовижними поглядами на життя. Хіба ще залишились такі дівчата? До сьогодні я бачив безліч різних жінок. Багаті знали собі ціну і значно її завищували, а ще з невгомонним голодом прагнули дістати більших багатств. На це не шкодували сил та часу, у хід йшли хитровидумані пастки, які я любив заздалегідь викривати. Бідні ж набагато банальніше тиснули на жалість і теж намагались прихопити якомога більше грошей із наших зустрічей. У стосунках, де є думки про вигоду, немає ні почуттів, ні майбутнього. Я вже давно розчарувався у представницях прекрасної статі, аж поки не отримав від долі подарунок. Грошима з Іванкою не розплатитись, вона забирає собі набагато більше – серце, думки і душу. Те, що несила контролювати.

Мені раптом захотілось віддати їй усе святе, що десь там всередині все ще було в мені. Туди нікого раніше не впускав, навіть названого брата. Я розповів їй про матір – єдині безцінні спогади. Ділився болем, якого ніколи не дозволяв собі показувати іншим. Вона прийняла його собі, забрала ніжними малиновими губами, від дотику яких пробивало струмом. Тієї миті я зрозумів, що не відпущу її, чого б це мені не коштувало. Вона стала моєю не випадково, просто нам так судилось.

Я прокидався на світанку і йшов до її кімнати, щоб дивитись, як спить. Як неслухняні локони розсипались по білих подушках. Як мило припухає її обличчя, а губи стають більшими і чуттєвими. Як обіймає ковдру, і сам хотів бути на місці тієї ковдри, щоб до мене так пригорталась. А потім – побачити перелякані і великі блакитні очі і збожеволіти від задоволення, коли у них блищить радість від моєї присутності. І я зрозумів, що можу їй подарувати, – щирі емоції. Справжні, з дзеркальним відображенням всередині мене.

Викликав до кабінету Велета.

- Знайди місце поховання матері Іванки, візьми кілька хлопців і відвези нас завтра туди.

Доки Іванка у моєму домі, вона більше не плакатиме з горя. Якщо хоче йти до матері, значить – піде. Ніякі життєві обставини не мають права ставати між рідними, тим більше завадити вшануванню померлих. Тим більше через розборки. Велет якось дивно на мене глянув, чим одразу роздратував. Поведінка в нього стримана, та в очах грає чужоземна непокірна кров.

- Русий, це ж небезпечно, там її можуть викрасти і тоді повернення Лютого може не відбутись.

Грюкнув щосили кулаком по столу, щоб виплеснути лють і не зірватись криком.

- Щось не пригадую, щоб питав твоєї думки. Тобі сказано, ти виконуєш!

Велет спокійно кивнув, погодившись, чим ще більше мене нервував. Його спокою можна лише позаздрити.

- Я зроблю все, як скажеш, тільки хочу попередити – ти робиш велику помилку, закохуючись у дівчину поліцейського. А якщо ще й залишиш її собі, то все життя собі зруйнуєш.

Я не просто розлютився, скочив із місця і готовий був проїхатись по обличчю нахаби кулаками.

- Відколи ти став моєю свахою, психологом і радником? Якщо набридло виконувати власні обов’язки, так і скажи. Відправлю тебе до поліклініки у якості психолога, щоб там у кабінеті ти давав поради тим, хто цього потребує.

Велет і не подумав розлютитись чи пошкодувати про свою зухвалість. Навпаки, дивився на мене, як на дурня, який нічого не розуміє. Однак піти поспішив, кинувши ще одну нахабну фразу:

- Я попереджав.

Велет вийшов з кімнати Русого у повному розпачі. Знає він цей божевільний погляд і безглузду поведінку. Для чого ховати і потурати полонянці, якщо ти її потім під ніс противника поведеш? Правильно – щоб довести своє кохання і не повернути. Руде дівчисько його з першої хвилини дратувало, нутром відчув, що принесе біди у їхню банду. Й урок побоями нічого не навчив, була б можливість, він би заїхав ще раз по її ангельському обличчю, а потім своїм – по стіні. Велет і сам на неї задивився, вперше хтось сподобався за останні роки. Ще там, у розбитій будівлі старої лікарні, в очі йому впала незвичною зовнішністю. Та непокору від жінки він не приймає за своїми законами, а ця – суцільна непокора. Кохання до такої не приведе до добра. Велет цей урок вже засвоїв у минулому, бо втратив не лише сім’ю, він втратив усе життя у рідній країні через жінку. Від ревнощів наробив справ, та таких, що лише втеча і переховування у чужій країні змогли врятувати. І якщо йому було куди тікати, то Русому – нема куди. І себе він погубить, і брата, і їх усіх разом. І цього разу Велет нікуди не втече, до останнього служитиме своєму рятівникові.

Після цвинтаря я захотів чимось розрадити Іванку. Стало нестерпно важко спостерігати за її болем. Тож ми поїхали до крамниці, щоб вона обрала вазу у мою колекцію. Щоб доповнила своєю частинкою найцінніше, що у мене є. Весь час я тримав її маленьку холодну руку у своїй і розумів, що не випущу вже, ніяк. Я навчу ці руки гладити моє обличчя, а її серце – кохати мене. Хай і сам вперше відчуваю щось подібне, однак бачу, що вона не кохає Сірого, бо і не згадує про нього у хвилини щастя. Все, як і має бути, і негідник знову мені програє. Ця перемога стане фінальною, вона принесе мені тріумфальне задоволення, а йому – нестерпне розчарування. Тепер я зрадів, що зустрів його.