Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Сергій пішов провести гостя, і вони ще деякий час розмовляли про щось у коридорі. Я ж раділа, що цей жахливий допит швидко закінчився і більше мені не доведеться брехати. Пішла до спальні і почала переодягатись у піжаму. Сергій зайшов зненацька й одразу скривився від злості, помітивши перебинтовану ногу.

- Що це?

Я заплющила очі і повільно видихнула. Коли ж цей жах закінчиться? Однак відповідати доведеться, і знову неправду. Я вже встигла придумати легенду появи шраму, ще лежачи самотньою у кімнаті під крапельницею. Думала, зможу спокійно її розказати, як вірш у школі чи шматок лекції на парі. Та сльози мимоволі наповнили очі і з ними стало важче говорити.

- Я дуже перелякалась і спробувала втекти. Вночі прокралась навулицю, мене одразу помітили і почали наздоганяти. Втікаючи, я зачепилась за щось ногою і впала на якийсь металевий штир.

Сергій підійшов до мене і лагідно обійняв, зараз йому стало по-справжньому шкода мене. І мені теж стало себе шкода, бо яскраві картинки з тієї злощасної ночі з’являлись перед очима і спростовували мою брехню. Я була би щасливою і правда впасти на щось гостре і таким чином поранитись. Щоб усе виявилось банальною випадковістю. А так, коли мене розірвав на шматки чоловік, яким я жила останній час, – болить надто сильно.

- Я обіцяю знайти його і помститися за весь біль, що він тобі заподіяв.

Я не змогла йому заперечити, перелякано кивнула, погодившись. Зараз я намагалась вірити у невдачу Сергія, бо якщо він знову знайде Руслана, то я помру в його очах як людина, стану брехливою зрадницею. Думаю, ворога можна бити і нижче поясу, тож Русий може розповісти про все. А якщо я і дійсно виявилась знаряддям помсти? Витонченої, продуманої до дрібних деталей і вкрай жорстокої у кінці.

- За тиждень самотності я прийняв важливе рішення – через тиждень ми одружуємось. Більше не хочу відкладати на потім те, що варто було зробити вже давно. Ти теж забудь усе, що було, і починай готуватись до найщасливішого дня, на який ти вже давно заслужила.

Рішення Сергія привело мене у стан шоку. І я не розуміла, що саме відчувала, бо всередині була порожнеча. Найщасливішим цей день точно вже не стане, однак він буде. Я вийду за Сергія, як і хотіла, і стану йому хорошою дружиною. Я зможу жити далі і змушу себе стати щасливою. У мене і так не лишилось іншого виходу.

- Добре.

- Ти відпочивай, а я піду ще дещо владнаю на роботі. Ввечері прийду і ми замовимо доставку їжі.

Насилу всміхнулась і кивнула. Через хвилину вхідні двері зачинились за Сергієм. Я лягла на ліжко і прикрилась теплою ковдрою, довго дивилась на жалюгідну дівчину, яка відображалась у дзеркалі шафи. Вона зовсім інакша, і погляд чужий, як у переляканої і дикої тваринки. Як же мені повернутись до себе колишньої? Скільки на це піде часу і сил? Та й чи варто надіятись на час? Із мамою він не надто допоміг, тож і зараз все так просто не мине. На килимі щось блиснуло і я схопилася з ліжка, щоб підняти і заховати. Перечепилась незграбно за край ковдри і впала на поранену ногу. Від струсу рана боляче запекла і сльози одразу полились із очей. Я все ж дотягнулась рукою до підвіски і стиснула її до болю у пальцях, так, щоб гострі краєчки врізались у шкіру. Дозволила усім стриманим сьогодні сльозам покотитись по щоках. Вкотре сама себе обманюю, плачу через шрам на нозі, а насправді – через «діамантовий».