Блискавична для ельфа - Марита Полл

ТАНЯ

Я піднялася і відсунувши засувку на дверях, підійшла до умивальника. Двері відчинилися в той момент, коли я хлюпала холодну воду в обличчя. Потрібно було змити сльози та прибрати почервоніння з очей, адже знаю, що коли реву, то стаю як помідор. Не хочу, щоб темний бачив мене такою.

- Татіє. – його руки опустилися мені на плечі, і він різко розвернув мене до себе обличчям. — Чому ти одразу не розповіла?

— А що я мала розповісти, Ваше Сиятельство? Що я померла у своєму світі? Що я потраплянка? А звідки мені знати, що у вашому світі роблять з іншомирянками! Може ви нас того... четвертує?! Я не з власної волі опинилася в цьому світі, і вже точно не з власної забаганки впала на Вас. Якщо є можливість повернутися додому, то я з величезним задоволенням скористаюся нею. – гордо скинувши підборіддя, прошипіла я.

— Навіть якщо ти справді померла у своєму світі? Ти все одно хочеш повернутись? - недовірливо зазирнув він мені в обличчя.

— Краще бути мертвою у своєму світі, ніж безправною іграшкою в чужому. Незайманість дівчини, це її особиста справа, її честь та гідність, а не майно вашого короля та йому подібних. Заради своїх забаганок, ви руйнуєте долі, розлучаючи закоханих.

- Це не так! – тихо промовив Араторн.

- Невже? А хіба не Ви мені казали, що якщо дівчина готуватиметься до весілля, але при цьому вона невинна, то її забирають на відбір?

- Так, казав. Але кожна дівчина мріє потрапити на відбір. Це її шанс на найкраще майбутнє.

— Можливо, але я певна, що не всі дівчата так важають. У моєму світі невинність давно втратила цінність, але не для мене. Я зберігала цнотливість, не для того, щоб потрапити на довбаний відбір, і стати дружиною не зрозумій кого. Я мріяла вийти заміж з кохання, а не з чиєїсь забаганки. І нехай мені доведеться перевернути цей світ із ніг на голову, але я знайду спосіб повернутися додому. Ніхто не зможе мені завадити, навіть Ви Ваше Сяйство. - я відштовхнула Араторна, скидаючи з плечей його руки, які він так і не прибрав, і вийшла з ванної.

- Татія!

— Прошу покинути мої покої, Ваше Сяйство. Чоловікові не личить перебувати в кімнаті невинної дівчини, ще й учасниці відбору.

- Татіє!

У цей момент, у кімнату увійшла Джині і загарчала на темного. Він глянув на кішку.

— Якщо ти так хочеш повернутись у свій світ, то я знаю як це зробити. Але я не дозволю тобі піти, доки не дізнаюся, що чекає на тебе там. Якщо виявиться, що ти помреш, то я зроблю все можливе, щоб ти залишилася тут.

— Мені начхати, що буде зі мною там, але я не залишусь тут! - вигукнула я.

— Чому, Татія? Чому? Чим мій світ, гірший за твій?

- Усім! Я не зможу жити тут, знаючи що…. - я осіклася.

- Знаючи, що? - Араторн ступив до мене і знову схопив за плечі, не даючи змоги відвернутися.

— Знаючи, що тепер між нами прірва, Ваше Сиятельство. - не змогла збрехати я.

- Татіє! Немає ніякої прірви. - Араторн вп'явся в мої губи, пристрасним поцілунком, і я навіть не помітила в який момент, мої руки обвили його шию.

Ми цілувалися довго, у мене навіть губи почали поколювати. Здавалося, що темний хоче випити мене до дна, зруйнувати всі бар'єри, і стіну, що раптово виникла між нами.

— Мені начхати, що ти іншомирянка. - прошепотів він, розриваючи поцілунок. — Мені начхати, чому ти опинилася саме тут. Але я не відпущу тебе, не зможу... Ти моя і тільки моя! Вибач, якщо образив. Я не хотів робити тобі боляче. Здається, ти хотіла про щось поговорити перед тим, як я влаштував тобі допит? - обійнявши, чоловік притягнув мене до своїх грудей.

- Хотіла. Про відбір. Мене бентежить те, що на балу чоловікам дозволено перевіряти груди учасниць відбору. І які ще вільності вони можуть собі дозволити?

- Ах, ти про це? Мені теж не до вподоби все це, але я нічого не можу з цим зробити. Я не король, і не маю права скасувати деякі правила. - сумно сказав Араторн.

— Про які вольності, казала пані Раналлі?

- Ну, на першому балі, учасник відбору може спробувати запустити руку в декольте нареченої. До шостого туру він може запустити руку під спідницю, але не більше. А ось із шостого туру, де розпочнуться індивідуальні побачення з претендентками, там трохи складніше.

— Наскільки складніше?

- Ну… - зам'явся темний. — Будь-який з учасників може вимагати від нареченої, роздягнутися, щоб оцінити її тіло.

- Що за маячня? - я відсторонилася від чоловіка.

— Тобі нема про що турбуватися. Я зроблю все можливе, щоб у тебе не було індивідуальних побачень.

— А як не вийде?

— Тоді тобі доведеться знайти спосіб відмовити претенденту, не образивши його. Ах, да! Заходила Раналлі і затвердила для тебе сукню.

— Сподіваюся сукню, що не суперечить моєму смаку?! - злякалася я, адже дурнем не треба бути, щоб зрозуміти, що я не сподобалася нашій наглядачці.

— Сукня, не суперечить моєму смаку. Раналлі не могла не погодитися з моїм вибором.

- Сподіваюся, у тебе гарний смак!

- Навіть не сумнівайся! І ще ... Татія, пообіцяй, що більше нічого не приховуватимеш від мене.

- Обіцяю. - зітхнула я.

АРАТОРН

Допит Татії привів до того, що дівчина розплакалася і втекла у вбиральню, зачинившись там. За ті сорок хвилин, що вона просиділа там, Араторн багато чого встиг подумати. Насамперед про те, що був не правий. Татія не схожа на дівчину, яка переслідувала якусь певну мету. Її переляк був пов'язаний з тим, що вона іншомирянка, а не те, що вона навмисно впала на нього.

Емоції дівчини, які вловив Араторн ментальним щупальцем, говорили, що вона не бреше. Коли Татія відчинила двері вбиральні і він увійшов, то зрозумів, що може втратити її назавжди.

— Прошу покинути мої покої, Ваше Сяйство. Чоловікові не личить перебувати в кімнаті невинної дівчини, ще й учасниці відбору.

- Татія!

— Мені начхати, що буде зі мною в моєму світі, але я не залишусь тут! – вигукнула дівчина.

— Чому Татія? Чому? Чим мій світ, гірший за твій? – не розумів темний.