Блискавична для ельфа - Марита Полл

У серці щось кольнуло, але я постаралася не показати, як мені боляче від його слів. Намагалася взяти себе в руки, і сподіваюся, що холодно відповіла.

— Що ж, Ваше Сиятельство, тоді мені доведеться розпочати з самого початку. Того дня я поверталася з інституту, мене на парковці чекав наречений...

І я розповіла все, як було. Як Сергій запропонував бути його коханкою, як я відмовилася і побігла на маршрутку, як у автомобілі, що збив мене, впізнала машину Сергія. О, про блискавку теж не забула. Про те, як летіла в коконі з блискавок по небу, а потім впала на нього, на темного ельфа та брата короля.

— Чому я опинилася саме в цьому світі, і впала саме на вас Ваше Сиятельство, я не маю жодного уявлення. Як і про те, чому я жива, а не вмерла під колесами машини або від удару блискавки.

Я замовкла. Дивилася в підлогу, а грудка гіркоти і сліз, підступала до горла. Араторн також мовчав. Тиша вбивала. Я не знала, що й думати. І чим довше затягувалося мовчання, тим важче мені було стримувати сльози. Не  витримавши, я прошепотіла:

— Ще й це чортове пророцтво! - не стрималася, розплакалася.

Підскочивши з дивана, я помчала у ванну кімнату. Зачинившись, дала волю всім почуттям та бурхливому потоку сліз.

Я так плакала востаннє, коли померла бабуся. Мені було так само гірко й прикро. Знову я залишилася одна в цілому світі з тією різницею, що тепер це був чужий світ.

Я з'їхала спиною по дверях на підлогу. Сльози не припинялися. Я не знала, що тепер буде зі мною. Араторн усе зрозумів, і дав зрозуміти, хто він, і хто я. Я ніхто і ніщо на цьому світі.

А я вже змирилася з можливістю вийти заміж, ще й за кого? За темного ельфа, за брата короля, за Араторна? За найкращого чоловіка, якого я тільки зустрічала?

- Дурепа! Яка ж ти дурепа, Таня! Як я могла повірити, що й для мене є принц у цьому житті? Краще б ти померла, дурепа!

Пролунав стукіт у двері, і з того боку, я почула голос Лейли.

— Татіє, люба, відкрий! Ти сидиш там уже сорок хвилин.

Як сорок? Я ж тільки трохи ... Боже, це знову повторилося!

Коли померла ба, я ось так, сиділа на підлозі у ванній і плакала. Витягла мене сусідка, баба Люба. Виявилося, що я там просиділа дві години, а мені здалося, що лише кілька хвилин. Але тоді мене витягли слова сусідки, що життя триває, і я маю взяти себе в руки, щоб не розчарувати ба.

А зараз? Що чекає на мене за цими дверима? Чи не потрібний відбір? Чи не зрозумілий дар? Довбане пророцтво?

Я не хочу ставати дружиною короля, чи чиєюсь ще. Я хочу бути ЙОГО дружиною. ЙОГО хочу любити і бачити поряд. А він... він... Темний, одним словом.

- Татіє! Ти не зможеш ховатись там вічно. - почула я, такий рідний голос. — Не примушуй виламувати ці демонові двері.