Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Сльози покотились по щоках, гіркі і болючі. Як же мені нестерпно її бракує. Скільки всього матуся б мені порадила і допомогла у собі розібратись. А я б цілувала її пухкі теплі руки і дякувала за мудрі і теплі слова.

- Вибач, але нам вже час, Іванко.

Я підійшла до пам’ятника, ніжно торкнулась холодного каменю рукою і подумки привітала матусю. Вперше я прийшла до неї не сама, а з підтримкою, і це виявилась так важливо.

Додому ми не одразу повернулись. Руслан дав і мені завдання, яке знову приємно вразило. Він попросив від мене підтримки дуже чуттєвим і витонченим способом. Ми поїхали до іншого міста, де зайшли у крамницю із кришталем. Це виявилась найкрасивіша місцина, де я колись бувала. У прозорих вітринах, із правильним світлом кришталеві вироби переливались різнобарвними кольорами і блищали, мов дорогоцінні коштовності. Ми пройшли повз відділ з різноманітними люстрами, вишуканим посудом і зупинились біля вітрини з вазами.

- Я хочу поповнити свою колекцію новою вазою, на твій смак.

Я задоволено усміхнулась і взялась виконувати прохання. Треба знайти щось гідне. Повільно вивчала кожну, аж поки не помітила ту саму, яка виділялась поміж іншими. Якщо більшість розписана всілякими візерунками, то ця – абсолютно проста. Знизу квадратна ваза поступово перетворювалась на чотири витончені пелюстки, загострені на кінцях, і це було дуже красиво.

Додому ми повернулись у хорошому настрої. Поснідали після обіду і просто сиділи за столом. Я не хотіла йти до себе, як це було до сьогодні, і Руслан теж не спішив мене покидати. Ми не розмовляли, хоча я мала стільки думок, які хотілось озвучити саме йому. Щоб зізнатись у перших і настільки яскравих почуттях, і хай вони заборонені і неправильні, але зуміли розривати мене зсередини. У цю мить я почала розуміти рядки з романів, які читала. Там написана правда про кохання, все до єдиного слова.

Тишу перервали звуки кроків. До зали зайшов кривдник, і ми одразу перервались на нього.

- Прийшов лікар, він просить негайно його прийняти, і вже чекає у твоєму кабінеті, Русий.

- Скажи, що я вже йду.

Чоловік одразу поспішив піти, а Руслан взяв мене за руку. Він довго дивився на мене, наче намагався підібрати правильні слова. Ніжно провів великим пальцем по моїх фалангах і промовив неймовірні слова:

- Я не хочу тебе віддавати.

Поцілував мою руку, всміхнувся своєю білосніжною усмішкою, яка робила його обличчя ще красивішим, і пішов, щоб залишити мене найщасливішою у світі. Підвелась і взяла до рук красиву коробку, вийняла з неї вазу. Обережно пройшла до вітрини і поставила її на вільне місце. Стало приємно від того, що мала змогу доповнити цю красу частинкою свого смаку. І що Руслан відкрив мені потаємний і болючий момент свого життя.

Якби ж я тоді знала, що це буде наш останній щасливий момент, бо потім – кришталева омана розлетілась на купу гострих уламків. Вони розранили мені все серце, дістались гострими краями до душі. Змусили надто дорого заплатити за короткі миті щастя від забороненого кохання.