Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Потім були ще постріли. Гліб заборонив собі щось відчувати. Тільки ясний холодний розум. Тільки запах Насті. Тільки біг.

Нарешті він наздогнав і перехопив утікачку. Дівчина була нажахана до смерті. Тієї миті Глібу раптом стало байдуже, співучасниця вона чи ні. Він просто гладив її по спині, по волоссю і нашіптував щось заспокійливе.

А тепер, коли небезпека залишилася позаду, сумніви наринули з новою силою.

- Час на допит. У мене є багато питань до нашої Зрячої, – Гліб рішуче попрямував до виходу.

- Хіба ми не почнемо з затриманих чоловіків? – здивувався Мстислав.

- Ні. Спершу Настя. Вона ще не прийшла в себе. Потрібно ловити момент.

Те, що розмова з дівчиною хвилювала його більше, ніж зі зрадниками-перевертнями, Гліб не став говорити.

- "Допрос с пристрастием"? Ем... Допит із... пристрастю? - посміхнувся ватажок.

Глібу ж ситуація зовсім не здавалася смішною.

- Ні. Без... Поки що. За старою схемою. Добрий і поганий поліцай.

- Як завжди: я - добрий, ти - поганий? Упевнений? Може, поміняємося?

Гліб на мить замислився. Чомусь не хотілося бути поганим. Тільки не для Насті. Але чоловік швидко обсмикнув себе. Що за нісенітниця?

- Впевнений. Ти - добрий, я - поганий. Пішли вже, не відставай.