Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
Мені різко стало зле. Не знаю, що лякало більше: ця звірина лють чи те, що мене звинувачують у вбивстві. У вбивстві дітей. Я проковтнула ставшу в'язкою слину і запитала несміливо:
- Хтось вбиває дітей перевертнів?
- Відповідайте на запитання. ЧОМУ ВИ ВБИВАЄТЕ ДІТЕЙ? - Чоловік підійшов упритул до столу. Він не кричав, навіть навпаки - трохи понизив голос, додавши грудного рику. Але такий удаваний спокій мене лякав до гикавки.
- Гліб, може, не варто так різко... - втрутився Мстислав.
- Відповідай! - Брюнет ніби не помітив слів начальника.
- Я не знаю, про що ви. Я не... - ледь не заїкаюсь я.
- Навіщо ти проникла в будинок? - Різка зміна питання.
- Я не про...- знову знітилась я.
- Тебе не було у списку запрошених до вчорашнього дня. А щойно ми прийняли рішення, що Наталія з дитиною переїдуть в маєток для ритуалу Єднання, раптом різко виникає твоє ім'я.
- Це може бути збіг, Гліб, - заспокійливо підняв руки ватажок.
- Невже!? - Знову вкрадливо тихо, до мурашок.
Я кинула на Мстислава погляд, просячи допомоги.
- Так я не...
- Не знала? Не хотіла? Тебе підставили? Що тебе пов'язує з Георгієм Суходєєвим?
- З ким!? Я не...
- Я допоможу: психіатр, високий брюнет, смаглявий. Звичайно, ти не пам'ятаєш, як регулярно ходила до нього місяць тому?
Тааак. Ну ні! Звинувачувати мене у змові з цим слимаком, дружком колишнього!? Та ви ще скажіть, що я сама себе труїла!
Раптовий напад гніву несподівано пригальмував панічний лет моїх думок, протверезив і надав сили, дозволивши глянути на ситуацію ясно, без страху.
Господи, та вони ж "доброго-поганого поліцейського" розігрують! А я тут тремчу, як желе в руках у алкоголіка!
- Пам'ятаю, але неясно. На прийоми мене чоловік записував, - постаралась відповісти неквапливо і вперше за всю розмову глянула в очі Глібу (ось як його звуть, виявляється!) прямо, з викликом.
Куточок його рота трохи здригнувся.
Усміхнувся? Чи здалося?
- Ось бачиш, дівчина йде назустріч. Зараз все й розповість сама.
Ні я, ні Гліб навіть не повернулися до Мстислава. Білий вовк пропалював поглядом мене, я ж не відводила очі, теж вивчаючи свого візаві.
І, як уже у нас повелося, дуель поглядів допомогла зрозуміти все краще, ніж слова. У них справді відбувається щось страшне. Чоловік був справді лютий, але його гнів і ненависть були спрямовані не на мене. Мене він підозрював, але реально у мою причетність не вірив. Уже не вірив.
Ну що ж, якщо його робота - підозрювати і перевіряти усіх, то нехай допитує, потерпимо і відповімо, як можемо. Мені немає чого приховувати.
Хоча, звичайно, трішечки прикро, мене міг і не підозрювати...
- Отже, ти стверджуєш, що Георгій тебе лікував...
- Швидше, труїв... - поправляю я тихо.
- І бійку мою з... з іншим перевертнем побачила випадково?
- Абсолютно.
- І у вічі мені бризнула з газового балончика теж випадково?
- Я хотіла, як краще.
Брова Гліба скептично сіпнулась вгору. Мабуть, він не поділяв моєї думки, що означає "краще".
- У крамницю до Митрофана ти потрапила...
- Випадково.
– А на бал?
- Теж випадково.
- А детальніше? Про бал.
- У співробітниці, Емми, що повинна була піти, наклюнулося побачення всього її життя. Я пішла замість неї.
Чоловік записав щось у блокноті.
- А від альфівців теж випадково втекла?
Тепер мої брови поповзли вгору від подиву.
- Від моїх підлеглих у масках. На балу.
- Так страшні вони. І на заслання не хотіла до села-ізолятора потрапити.
- Хто в тебе стріляв у лісі, бачила?
- Ні.
- А перевертнів до нашої першої зустрічі колись бачила?
- Ні.
- Ти вагітна?
- Ні, - відповіла я механічно, перш ніж усвідомила всю дивність питання.
- Так, голубки, піду я до гостей. Гліб, не затягуй, нам ще тих двох допитувати.
Ми одночасно глянули на Мстислава. Я про нього і забула зовсім. Гліб, схоже, також.
- Голубками він усіх називає, не зважай, - чогось роз'яснив мені Гліб, коли за ватажком зачинилися двері.
- А навіщо ви до мене вночі лазили? І грати ці на вікнах навіщо? - випалила я, поки цей допитливий вовчара не встиг поставити чергове запитання.
- Тому, Насте, що до тебе будь-яка шавка залізти може.
- Так тільки ви ж і лазили...
Чоловік звузив очі.
Ой, щось я не те ляпнула.
- Так, Костоправ. Приходив я до тебе, щоб перевірити, чи Зряча ти. І запахи зрозуміти та запам'ятати. Ґрати - для твоєї безпеки. Чай п'ю. Чорний, із бергамотом. Але тоді поспішав. Ще є питання?
- О-о-о... - протягнула я, подумки потираючи долоні.
- Термінові, - Гліб на зльоті обрубав політ моєї фантазії.
Ну нічого, я колись йому такий допит влаштую! А поки гаразд, справи в чоловіка справді важливі.
- У вас проблеми? Хтось шкодить дітям?
Гліб кивнув нетерпляче.
- Ти думаєш, я чимось можу допомогти? – Непомітно для себе я перейшла на "ти".
Чоловік повернув стілець спинкою до столу і втомлено звалився на нього, спираючись на лікті.
- Не знаю, Насте, - пильний погляд прямо мені в душу. - Сподіваюся. Але лише якщо ти не проти.
