Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Я мало що розуміла у їхній проблемі, проте одне встигла усвідомити точно: гинуть діти. А діти не мають гинути. Нічиї. Ніколи.

Чорт, а ще вранці я ж хотіла триматися від перевертнів подалі. Ага, Костоправ, не з твоєю удачею.

- Добре. Я згодна.

Чоловік шумно видихнув. Наче затримував подих.

- Але я маю умову, – поспішила додати я.

– Слухаю.

- Я допоможу, а потім ви залишите мене в спокої. Щезнете із мого життя назавжди. Разом з іншими перевертнями.

Чоловік мовчав довгу хвилину. Чорт, адже я не прошу чогось надприродного. Є купа людей, як Галя, наприклад, що знають їх таємницю, але живуть своїм життям. Чим я гірша?

- Згоден, - нарешті погодився Гліб, і навіть простягнув мені руку.

Якби я просто схопила його за клешню і потиснула, як це заведено, це виглядало б цілком традиційним завершенням угоди. Але я чомусь зволікала, витріщившись на його долоню, як на щось чужорідне цьому світу. А коли все ж таки схаменулась і повільно, несміливо, вклала свою руку в його, слабо потискаючи, цей рух раптом набув інтимного характеру. Я зніяковіла. Ось як дівка нецілована. Птьху, Костоправ, що з тобою коїться, справді...

Чоловік же раптом погладив великим пальцем моє зап'ястя, на якому після моїх нічних пригод красувалося безліч подряпин, і поспішно сховав руки в кишеню.

- А можна я буду присутньою на допиті тих перевертнів? - перервала я незручну мовчанку. Якщо я вже вплутуюсь у все це "перевертництво", то варто дізнатися якнайбільше і якнайшвидше.

- Ні, - категорично та суворо. Потім уже м'якше: - З ними я не буду прикидатися поганим поліцейським. Я справді ним буду.

І я повірила. Не маю сумніву, що ті хлопці дуже пошкодують, що зв'язались із таким противником.

- Лікар уже чекає, - кинув Гліб, підводячись. - І ще, Насте, від сьогодні ти живеш тут.

-Що!? - Я схопилася і ледь не заскиглила від болю в ногах.

- Не обговорюється, - припечатав Гліб і зник за дверима, поступаючись місцем чоловікові в білому халаті.