Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Мені здається, що я навіть почала крокувати швидше, тягнучи за собою тата, щоби швидше взяти нареченого за руку, так потребувала його доторку.

Мигцем глянула на маму, яка сиділа у першому ряду, прямо коло вівтаря. Вона сиділа, витираючи мокрі сліди біля очей так, щоби не зіпсувати макіяж. Я усміхнулася їй на всі 32, ледь сама не плачучи від того, як мене переповняла любов. Рідна, побачивши мене, кивнула, і її очі знову наповнились сльозами. Промовивши їй самими губами «я люблю тебе», повернулася знову до чоловіка, який був вже зовсім близько. Тато зупинився, беручи мою долоню у свою і передаючи її моєму, поки що, хлопцю. Я затамувала подих від цього моменту.

- Бережи її так, як беріг я всі ці роки, - промовив батько, дивлячись на Дейва, а той перевів погляд на мене:

- Неодмінно.

Моя долоня ідеально лягла в його. Я поцілувала тата у щічку, перш ніж стати коло Паркера й він пішов сідати коло мами, беручи ту за руку, і шепочучи їй якісь слова. Перевівши погляд на мого майже чоловіка, ледь стримала себе стояти рівно й не поцілувати його швидше, ніж це буде потрібно.

- Я казала тобі, що костюм висохне.

            Я зразу вкусила себе за язик, коли ці слова тихо вилетіли з мого рота. Дейв притиснув губи, щоби не розсміятися.

ЩО ЦЕ ЗА ПЕРШІ СЛОВА НАРЕЧЕНОМУ, АНІ?

Його палець погладив мене по чутливому місцю біля великого і вказівного пальця.

- Мені здається, що я б і з тортом на грудях прийшов сюди, лиш би побачити таку красу коло себе, - прошепотів мені він, поки ведучий вже щось почав говорити. – Ти прекрасна, Ані. Я щасливчик.

Мої щоки спалахнули вогнем. Можливо, я й відповіла б щось, але ведучий промовив наступне:

- Чи згоден ти, Дейв Паркер, взяти Аніку Айлен за дружину? Оберігати та турбуватися про неї?

- Згоден, - відповів впевнено наречений, беручи мою обручку у свою руку.

Холодне золото торкнулося мого безіменного пальця. Тоді слова пролунали до мене:

- Чи згодна ти, Аніка Айлен, взяти Дейва Паркера за чоловіка й оберігати та турбуватися про нього?

- Згодна, - відповіла я за своїм коханим і теж одягнула йому обручку, яка ідеально лягла на його палець. і так само ідеально пасувала моїй.

Ми усміхнулися одне одному й вже майже потягнулися, щоб поцілуватися, як почулися нові слова:

- Впевнений, що наречений і наречена підготували присяги. Поверніться одне до одного, візьміться міцно за руки, погляньте одне одному в очі й скажіть все те, що відчуваєте й обіцяєте.

Ми зробили так, як і просили, але погляд у нас був здивований.

Що я, що Дейв, бляха, забули за присяги! Замість того, щоби написати їх вчора разом і не осоромитися, сиділи перед телевізором, напихаючись залишками весільного торта з дегустації.

А перед нами сидить близько двадцяти найближчих родичів, які будуть обговорювати це весілля ще місяць точно.

Першому мікрофон вручили Дейву і я полегшено видихнула, хоча й переживала за нього. Він захитав головою, усміхаючись, явно спантеличений ситуацією, але, відкашлявшись, почав казати:

- Мені здається, що говорити сьогодні те, що я кажу тобі, Ані, щодня, буде занадто показовим, - почав нестандартно Паркер, поспостерігавши декілька секунд за реакцією гостів, але потім знову повернувся до мене. – Тому що те, що є між нами, в нашому домі, є сокровенним і занадто цінним. Воно належить тільки нам. Але сьогодні наші гості зібралися тут для того, щоби почути наші клятви, тому, при всіх тут присутніх дорогих людей, даю тобі слово кохати й оберігати, цінувати й леліяти, бути з тобою і в щасті, і у хворобі. Бути вірним, і завжди приходити на допомогу, а також захищати ціною свого життя. Я кохаю тебе.

Я кивнула і відчула, як сльози знову біжать по моїх щоках, але мені було все одно. І він казав правду, адже я вже раз була свідком того, коли Дейв прийняв кулю за мене. Я була настільки зворушена, що не знала, що після такого ще можна сказати. Мікрофон передали мені, і я задумалася:

- Я такої ж думки, як і ти, Дейве. Занадто багато признань було промовлено й до цього моменту, але, чесно, я готова й ще безліч раз кричати про те, як я кохаю тебе. І нехай тепер тут не ми двоє, але й наші рідні люди, які теж почують моє признання у цьому. Я ніколи не приховувала, що ти – чоловік з моїх мрій, Дейве Паркер, і ти робиш мене щодня безмежно щасливою, - поки я говорила, коханий взявся своєю рукою витирати мені сльози на щоках, але я перехопила його руку і провела своїм пальцем по золоту, яке щойно з’явилося у нього на пальці. – І коли одягнула цю обручку, я пообіцяла собі, тобі, і всім тут присутнім, робити щасливим тебе також. Обіцяю тобі вірність, чесність, повагу і найбільшу любов, яку тільки зможу дати. Тому, що я кохаю тебе понад усе у цьому житті.

Пролунали аплодисменти. Я віддала мікрофон, щиро усміхаючись і витираючи сліди від сліз щастя. Мій макіяж вже, мабуть, розтерся, але це не було головним для мене на дану хвилину. Основним було те, що:

- І після цього, мені гріх не оголосити вас чоловіком і дружиною. Можете скріпити вас союз поцілунком.

О, трясця, так!

Ми ледь дочекалися закінчення його фрази, як Дейв притягнув мене до себе за щоки й міцно поцілував. Я стиснула його руки, якими він мене тримав, і відповіла, повністю розслабляючись від виконаної потреби.