Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Ані, - розсміявся він і обійняв мене. - Знала б ти, що я творив бувши у його віці та скільки жінок я...

Я зразу відступила, спалюючи чоловіка поглядом, а він ще голосніше почав сміятись.

- Добре-добре, зараз не про це. Просто я хотів сказати, що краще буде, якщо ти допоможеш йому. Тільки глянь, - сказав він і знову обійняв мене ззаду, розвертаючи так, щоби я побачила Джеймса з Джулі. - Наш син любить її, і я впевнений, що він також їй не байдужий, але вона боїться про це сказати.

- І що ти пропонуєш? - тихо промовила я.

- Поговори з нею. Ви, жінки, більше розумієте одне одного. Тим паче ти знаєш, як це боятися признатися у почуттях, - шепнув він мені, змушуючи мене задуматись.

***

Нарешті настав ранок. Різдво. Моє найулюбленіше сімейне свято. Я готую сніданок для нас всіх, поки діти розмовляють, а Логан з Дейвом на горі ще сплять.

- Мамуся, ну можна я відкрию хоча б один подарунок? - попросила Лілі.

- Ні, кошеня, я ж сказала, що ми відкриємо всі подарунки тільки тоді, коли до нас приїде тітонька Лія.

- Лілі, ходімо краще помалюємо у твоїй кімнаті, а потім прийдемо поїмо? - сказав Джеймс, рятуючи мене.

Він взяв меншу сестру за руку і Лілі, погодившись, чемно пішла з ним. Джулі тим часом сиділа за столом разом з Ейпріл, пояснюючи їй геометрію. Час діяти.

- Джулі, ти не проти потім поїхати зі мною за продуктами? Джеймс з Дейвом не зможуть, а я так не хочу їхати сама.

- Ем, ні, місис Паркер, я буду рада допомогти, - скромно усміхнулася вона мені й продовжила говорити з моєю донькою.

Один крок уже зроблений.

Через декілька годин ми вже були у супермаркеті.

- Нам потрібно ще купити воду, і на цьому все, - сказала я, поки Джулі брала овочі.

- Це, мабуть, буде дуже крута вечеря, місис Паркер. Прийдуть ваші друзі?

- Так, наші найкращі друзі, - сказала радісно я, - Ми з ними дружимо більшу частину нашого життя, і разом подолали багато перешкод.

- Мені Джеймс розказував про це. Я рада за людей, коли у них є такі віддані друзі.

- Джулі, а можна тебе дещо запитати? - обережно спитала я її, спостерігаючи за її реакцією.

- Так, можна, - невпевнено промови вона.

- Як ти познайомилася з Джеймі? Ви разом навчаєтесь?

- Це довга історія, - відповіла зразу дівчина, беручи у руки пляшку води. - Можна сказати що разом, у нас є одна спільна пара.

- Ти також вивчаєш бізнес?

- Ні, літературу, - ніяково відповіла вона.

- О, це цікаво, - сказала я, розраховуючись на касі. - А твої батьки були не проти цієї поїздки у Вашингтон?

- Ем. Не проти, бо у мене немає батьків, - прошепотіла вона, а я шоковано подивилася на неї, підійшовши до машини.

- Ох, Джулі, пробач. Я не знала.

- Та ні, це нічого. Якщо чесно, я не хотіла їхати сюди, тому що боялася зустрічі з вами. Боялася, що ви не так все зрозумієте. Це ж так зухвало приїхати незнайомці у чужу сім'ю і святкувати таке велике свято з ними. Але Джеймс мене дуже вмовляв, а він єдина людина, яка мене підтримує. Я б не змогла йому відмовити. Пробачте, - сумно сказала вона і я бачила, як вона намагається не заплакати.

Поставивши продукти у багажник, я обійняла її. Вона напружилася від мого такого жесту, але зрештою, обійняла у відповідь. Я навіть не уявляла, як це не мати мами... Здається, вона багато чого пережила за свої сімнадцять.

- Тобі немає за що вибачатися, Джулі. Я рада, що ти тут, і рада, що у мого сина є така подруга, як ти. Але знаєш... Я думаю, що ти для нього більше, ніж подруга.

- О ні, місис Паркер, це не можливо. Йому не може подобатись така дівчина, як я.

- Я теж колись так думала. І через це втратила занадто багато часу, - прошепотіла я, згадуючи минуле. - Я не хочу, щоби ти повторила мою помилку. Просто поговори з ним. Я хочу, щоби ви були щасливі.

Я, мабуть, вперше побачила, як вона усміхається.

- Дякую Вам. Мені дійсно не вистачало такої підтримки.

- Завжди звертайся. А тепер поїхали до всіх, вони вже, мабуть, зачекалися, - радісно сказала я і ми, сівши у машину, поїхали додому.

***

Зараз ми всі сидимо за одним святковим столом. Є Лія з Адамом і їхні двійнята: Рейчел і Еліс. Лише старший Кріс не зміг приїхати, адже це Різдво він святкує з батьками своєї дівчини. Також приїхала моя мама і Дейва.

З Джулі ми поладнали й цю вечерю готували разом. Моїй родині вона також сподобалася. Я розповіла про нашу розмову Дейву, і він пишався мною. Тепер я дійсно рада.

- Діти, а чи не пора вам відкривати подарунки? - сказала Лія і діти зразу побігли до ялинки.

- Лія, а ти не могла трохи пізніше це сказати? - проговорила я до Лії. - Вони ще не пробували пирога.

- А чого тягнути? Вони мали відкрити ці подарунки ще зранку, - втрутилася моя мама. - Давайте й ми підемо подивимось. Раптом і нам щось дістанеться, - продовжила вона і взяла свого молодшого онука на руки.