Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

- Джеймі! - радісно вигукнула я, як тільки він кинув всі свої сумки та обійняв мене.

- Привіт, мам. Як справи? - промовив він, і я потріпала його за каштанове волосся, як колись в дитинстві.

- Тепер точно все добре. Я дуже рада, що ти приїхав. Тато, брат і сестри вже зачекалися.

- І я вже хочу скоріше їх побачити, але, мам, мушу признатися, що я приїхав не один, - з обережністю сказав Джеймі.

Я насторожилася.

- Тобто не один? А з ким? - незрозуміло запитала я і Джеймс помахав дівчині, яка досі стояла коло входу в аеропорт.

Вона невпевнено підійшла і підняла свій погляд. В її очах читався страх. Я подивилася на сина. Він міцно взяв її за руку, не спускаючи очей від її обличчя.

- Добрий день, місис Паркер, я Джулі. Рада познайомитись з Вами, - заговорила вона своїм тоненьким голосом.

Бідненька, вона так сильно переживає.

Я теж розгубилася, якщо чесно, та все ж таки подала їй свою руку.

- Навзаєм, - відповіла невпевнено я. - Джеймсе, можна тебе на пару слів, будь ласка? - я перевела свій погляд від неї на сина.

- Так, звісно. Постій тут, добре? - сказав він до дівчини й, поцілувавши її у щічку, підійшов до мене.

Я ще більше шокувалася.

- Як це розуміти, Джеймсе? Хто ця дівчина? Чому ти не попередив про її приїзд? - запитала строго я.

Мені не сподобалося те, що він поставив мене у таке незручне положення.

- Мамо, я знаю, що це неправильно, але я прийняв це рішення в останні години перед вильотом додому. Я б не встиг попередити.

- Невже вона змогла залишити свою сім'ю і приїхати з тобою на Різдво?

- Це дуже довга історія, поговорімо про це не тут? - запитав син, але я продовжила свій допит:

- Ви зустрічаєтесь? 

- Ні. Поки ні, - відповів невпевнено він, знову знайшовши її силует поглядом. - Але вона подобається мені.

Я замовкла і теж звернула увагу на дівчину. Вона стояла занадто сумна і розгублена. Я знову глянула на сина, який так чутливо дивився на неї. Я усміхнулася, тому що цей погляд нагадав мені Дейва, який дивився на мене так само. Це ніби було так недавно, а тепер і наш син вперше закохався.

Взявши себе в руки, я впевнено рушила до дівчини та, взявши її рюкзак, усміхнено сказала:

- Що ж, Джулі, ти готова познайомитися з нашою сім'єю?

- Ем, думаю так. Я б хотіла цього, - розгублено відповіла вона, поки ми з Джеймсом пакували валізи у багажник.

- Тільки не соромся. Я рада, що ти приїхала, - промовила я, взявши її холодні руки в свої, - А тепер поїхали. Я обіцяла дітям привезти їхнього брата якомога скоріше.

***

Пів години їзди з аеропорту і ми вже вдома.

Уявляю собі реакцію Дейва, як тільки він побачить нашу неочікувану гостю.

- Дейве, ми вдома, - викрикнула я, знімаючи свій верхній одяг і почула кроки по сходах.

- Джеймсе! - сказав гордо Дейв, обіймаючи сина.

- Привіт, - відповів радісно той.

- Ти досі продовжуєш рости? Чорт, скоро станеш вищим за мене.

- Хіба це погано? - запитав син, поправивши сорочку.

- Для тебе ні, для мене трохи, - відповів мій чоловік і нарешті звернув увагу на Джулі.

От і момент Х.

- Радий познайомитись, міс... - подав свою руку дівчині Дейв.

- Міс Лайт. Можна просто Джулі, - ніяково проговорила вона.

- Батько, це моя близька подруга. Ти ж не проти, щоби вона провела з нами ці свята?

- А чому я маю бути проти? Я радий всім подругам мого сина, - задоволено відповів він.

Тобто?

- Джеймсе, ем, покажи нашій гості дім і її кімнату, а твій батько тим часом покаже мені, як він вклав Логана на обідній сон, - промовила я до молоді й потягла Дейва на другий поверх.

Я повернулася до чоловіка і спитала:

- Тобто радий всім подругам свого сина?

- Аніка, це не те про, що ти подумала. Це означає, що я радий, що у нашого сина нарешті з'явилася дівчина, - почав виправдовуватись він.

- По-перше, це не його дівчина, а по-друге, тобі не здається, що йому ще рано заводити стосунки? - почала невпевнено говорити я і помітила те, як Джеймс допомагав дівчині розстібнути куртку.

- Ані! - вигукнув Дейв, від чого я аж здригнулась. - Ти починаєш старіти!

- Що? - шоковано подивилася на нього я, - Паркер, ти з розуму зійшов? Ти назвав мене старою?!

- Ні, ні, ні. Ти просто не хочеш, щоби наш син заводив стосунки тому що вважаєш, що він ще малий!

- Ні, Паркер, він не малий, він... - замовкла я і зрозуміла... я дійсно вважаю його ще малим. - Трясця, Дейв, ти маєш рацію. Я дійсно ще не звикла до того, що наш син уже може бути дорослим. Я ж тільки недавно його народила...