Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Наближення хижаків залишилося непоміченим, оскільки всі були поглинені подіями в реальності: там диво таки намагалося статися! Двері в кімнаті готелю відчинилися й увійшов Андрій, той, що колишній стажист, і, побачивши моє бездиханне тіло і двох озброєних чоловіків біля нього, видав страшний крик розпачу, змішаного з гнівом, і кинувся в атаку, на льоту приймаючи образ вовка. Чоловіки теж не довго думаючи обернулися у звірів: один теж у вовка, а ось інший у величезного бурого ведмедя.

Андрій бився люто, шалено, але навіть я, чесно кажучи, не вірила в його перемогу – сили надто нерівні. Його противники отримували одне поранення за іншим, але й стажист дедалі частіше підставлявся під гострі зуби та пазурі. От паскудство, краще б він спокійно відлетів додому разом із Кет, а так повернувся лише на свою погибель! Він зібрав сили і вчепився в горлянку вовку, але і сам залишив спину відкритою для удару. Ведмідь цим скористався і з розмаху зарядив вовку-Андрію кігтистою лапою, так що той відлетів у стіну і завмер нерухомо - без крику і стогонів, наче відкинута ляльковиком непотрібна лялька.

Це було жахливо і я протяжно завила і замолотила руками у стіни своєї в'язниці, виплескуючи розпач. Але тут двері номера знову відчинилися і в них забіг Гліб! За ним слідували брат, батько, Натан та інші перевертні - багато з них були пораненими, але всі живі!

Гліб за секунду оцінив ситуацію і кинувся до мого тіла, навіть не відволікаючись на атаку ведмедя, а лише ухилився від кігтистої лапи, не сповільнюючи бігу. Втім, ведмедя відразу закрутили інші перевертні, що миттєво обернулися в вовків.

Гліб тим часом за підборіддя відкинув мою голову і схилився вухом до рота, при цьому поклавши іншу руку на груди - перевіряв дихання. От молодець! Невже він ще серцево-легеневу вміє робити!? Як виявилося – так. Чоловік стягнув моє тіло на підлогу і почав компресії грудної клітки, чергуючи їх із диханням "рот у рот".

Ого! Чудеса таки трапляється! Ми ще повоюємо!

Тут же, за Гранню, не відволікаючись на земні події, Кузя та Айсубуру затіяли нові битви: ірбіс люто зчепилася з драконом, а Зубоскал напав на Міру, відвертаючи її все далі від золотої нитки нашого з Акаєм зв'язку. Біля мого гострозуба кружляли інші звірі Олекси - поки вони не завдавали видимої шкоди - все-таки ведмеді та вовк проти динозаврища - лише набридливі блішки, але навіть вони в слушний момент могли завдати вирішального удару.

Олександр же, як і очікувалося, вважав за краще триматися від битв подалі. Поява іншого гострозуба глибоко шокувала його і начисто стерла вираз тріумфу з обличчя. Хоча й повністю відступати він не поспішав - що ж, отже, мені варто побоюватися удару в спину.

Я ж раптом відчула себе набагато краще, світ знову заграв барвами, перестав миготіти і обертатися - мабуть, серцево-легенева реанімація Гліба принесла свої плоди і знову запустила моторчик у моєму тілі. От і чудово, тоді і мені досить відсиджуватися осторонь.

Я знайшла дірку в клітці і, повністю сконцентрувавшись на роботі, за хвилину-другу змогла розширити її до пристойних розмірів і залишити ненависну в'язницю. Ще раз оглянула поле брані, шукаючи чим можу допомогти, і натрапила на благальний погляд Акая. Зараз, любий, я і тебе витягну!

Але в першу чергу я залатала і трансформувала свою клітку і з легкістю накинула її на Олександра, щоб не надумав атакувати мене зі спини або втекти. Нехай відчує, як це. Дядько обсипав мене прокльонами, але на своє заточення відреагував у принципі спокійно, що мене трохи насторожило, але зациклюватися не було часу.

Я підбігла до Акай Хоно і спробувала вплинути на його клітку, бажаючи перетворити її на воду. Вийшло!

Акай Хоно на ходу струсив краплі води і кинувся на допомогу Айсубуру. Справи в кішки йшли непогано - дракон Олександра вже шкутильгав і не бачив на одне око, - але все ж вона втомилася і була рада допомозі. Я ж кинулась до гострозубів.

На щастя, вовки та ведмеді дядька мене в розрахунок не брали, тому я змогла безперешкодно наблизитися до пухнастих динозаврів досить близько, щоб прокричати:

- Кузькина мати, зупиніться! Кузя, це твоя мати! Припиніть битися!

Пам'ятається, я вже намагалася зупинити бійку вовків і ведмедя на сімейній вечері - то ось те не могло навіть зрівнятися з цим завданням. Кожен крок гострозубів підіймав хмару пилюки, а помах хвоста - піщану бурю. Слід було зробити щось більш неординарне, щоб хоча б привернути увагу сторін. Дякувати Богу, ми були за Гранню, а тут мої можливості обмежувалися лише моєю фантазією.

Я підняла руку вгору і випустила в повітря пару сигнальних ракет - ніякого ефекту. Ну що ж, самі винні... Тоді я зміняла кут і вистрілила цілий феєрверк у груди гострозуба Міри. Великої шкоди це їй не завдало, але паленим таки запахло.