Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

– Ти куди це зібралася? – якогось ранку ліниво запитав Олег, коли, після особливо пристрасних обіймів, накинувши на плечі яскраво-жовту накидку, я взула смугасті шльопанці і впевненою ходою рушила до дверей.

- Піду трохи прогуляюся. Сама, - наголосила я на останньому слові, намагаючись не дивитися в його бік, аби не видати свого хвилювання.

- І як далеко ти зібралася?

- Пройдуся до селища, куплю свіжих ягід.

- Підеш аж до селища? А це далеко? Ти не заблукаєш?

- Трохи далеко, звісно, але мені конче потрібна така прогулянка. Ось, по карті побачила, що це за два кілометри звідси.

- Може, я піду з тобою?

- Ні, Олежику, ти втомився, я бачу, що наче як трохи блідий, змарнілий, чи що… тож краще відпочинь. А мені потрібно підтримувати форму. Знаєш, помітила, що через усі ці смаколики я наче як погладшала.

- Та ну?

- Не дай, боже, ще не влізу у весільну сукню, а вона ж уже готова.

- Як довго тебе не буде, аби я не хвилювався?

- Мене не буде… більше години, а, може, й усі дві. Бачиш, я ставлю крокомір?

- Тоді я ще можу подрімати?

- Та стільки завгодно! Все, пішла.

Приспавши пильність жениха, я відійшла на достатню відстань, а потім, скрадаючись, швиденько повернулася назад до бунгало.

І уявіть собі, минуло якихось хвилин п’ять чи десять – і як він тільки встиг! – а мій Олег уже наповну кохався із ламкою!

Просто на підлозі. Поміж нашими гамаками!

Моєму обуренню не було меж.

Я мало не зомліла, сперлася на стіну, аби не впасти, а потім ще кілька хвилин широко розплющеними очима дивилася на те, як мій жених пристрасно обіймав потвору, як вона мліла в його обіймах.

Що вони витворяли – просто у голові не вкладалося. Я навіть не підозрювала, що такі акробатичні трюки взагалі бувають, і «Камасутра» відпочивала.

Я задихалася від люті, а тим часом коханці шаленіли. По спині Олега стікав піт, ламка вимахувала хвостом, немов олімпійським факелом і крутилася, як білка в колесі. Бідака ледве встигав ловити її в повітрі.

Вона повискувала, він щось хрипко шепотів, а потім їх вуста злилися у пристрасному поцілунку, він ухопив її за вуха, вона його за…

Так, личка у цих ламок симпатичні, але ж ці вуха та хвіст!

А потім трапилося взагалі щось несусвітнє. Підхопивши коханку на руки, Олег поніс та вклав її на моє ліжко, просто на сніжно-білу постіль, яка ще не встигла після мене охолонути. Ще пахла мною!

Коли ж він почав примощуватися поряд із ламкою, закидати на неї ногу, а вона – лоскотати його хвостом по обличчю, я заскреготіла зубами, зірвалася з місця і, мов фурія, вбігла до бунгало.

- То ось як ти спиш?! - заверещала я, підхоплюючи з підлоги туніку суперниці та рвучи її на шмаття, потім почала навіжено топтати ногами, здавалося, із моїх ніздрів замість повітря вилітав вогонь.

- Насте?.. Ти… Що… Ой…- почав заїкатися Олег, його обличчя раптом поблідло, нижня щелепа затрусилася - і він різко відсторонився від коханки. - А що … ти вже купила, що хотіла?

- Що за дурниці ти верзеш? – помітивши посмішку на обличчі ламки, я підскочила, вхопила її за волосся і потягла геть із гамака, кинула на підлогу.

- Кохана, це не те, що ти думаєш, - кутаючись у простирадло, настрахано забелькотів уже точно колишній жених.

- Що? Справді? – єхидно просичала я.

- Трапилася жахлива помилка… і ти не так усе зрозуміла.

- А, то я не так усе зрозуміла? І мої очі зараз усього цього не бачать? Я що, дивлюся тепер на тебе крізь монітори, а зв'язок раптом зник? Отямся, любчику! Я бачу вас обох у реалі! Олежику, альо!

- Я тобі все поясню.

- А, то я настільки тупа, що мені треба пояснювати, що я тут побачила. Ну що ж, давай, мені дуже цікаво послухати.

 - Зрозумій, Насте, адже ти не дозволяла мені бути з тобою до кінця. Але ж мені було нестерпно... А ця... Вона сама до мене причепилася, просто силою налетіла, ти ж знаєш, які вони, ці ламки? Ти ж знаєш!

- Які вони, я знаю. А от який ти, щойно дізналася.

- А я… Я кохаю тільки тебе одну, і більше нікого.

- Ну, тут усе зрозуміло, - тепер я насмішкувато дивилася на те, як коханка мого жениха, підібгавши хвоста, йде геть.- Вона тебе причарувала, так? Напустила ману, завербувала, вплинула ериксонівським гіпнозом, занурила в майндфулнес. Або ні! Вона щось тобі підсипала, підлила. А може, це був приворот? Адже всі ламки – відьми.

– Так, так воно, мабуть, і було…

Раптом я помітила, яким жадібним поглядом Олег проводжав ламку. Ще й покидаючи бунгало, вона послала йому повітряний поцілунок, а мій жених облизнув вуста, мов березневий кіт.

Це мене так розлютило, що я накинулася на нього і почала бити по чому бачила, луплячи кулакам по грудях та голові.

- Що ти робиш? – заревів мій колишній вже наречений, хапаючи мене то за зап’ястя, то за ноги, намагаючись стримувати мій запал. – Ти з глузду з'їхала?

Але у мене наче вселилося сто диких кішок і я вправно видиралася.

- Так, мабуть, що й з’їхала, - кричала я, роздряпуючи йому обличчя. – Але тепер мені відкрилися очі. Я побачила, яким ти є насправді й більше не хочу мати з тобою нічого спільного.

- Ти навіжена, геть не сповна розуму!

- Не сповна розуму? Отримуй, - давши Олегу смачного ляпаса, я відскочила вбік, засапано віддихуючись.

- То от як ти мене кохала? – витираючи долонею кров, що цебеніла з роздертої щоки, промимрив Олег. – Через якусь дурницю хочеш враз знищити усе те хороше, що між нами було?

- Через дурницю?...

- Це просто випадковість, нічого серйозного, а ти так переймаєшся. То просто ламка, вона так собі, лялька, що підвернулася під руку. І коли б ти мене кохала по-справжньому, то не надала б тому значення…

Вийнявши із аптечки серветки із речовиною, що миттєво загоювала дрібні рани та усувала синці, Олег рушив до гамака, зручно вмостився та обклав собі ними обличчя.