Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

До нашого з Олегом весілля залишався рівно місяць, тож ми вирішили на тиждень полетіти на курортну планету Варган, аби побути там тільки удвох – поніжитися на золотому піску та покупатися у червоних водах океану.

Знявши одне із найдорожчих бунгало, ми цілісінькі дні тільки тим і займалися, що валялися на березі, хлюпалися у хвилях, або ж спостерігали за різноманітними птахами й комахами, яких тут було безліч. Наприклад, за прозорими метеликами, які пурхали у небі, розсипаючи повсюди золотистий пилок, або за ящірками, які залишали за собою доріжки зі справжнісіньких крихітних перлинок, яких я назбирала цілу торбинку та мріяла віддати кравчині, аби та обшила ними поділ моєї весільної сукні.

Хоч ми й були нареченими, але поки що спали із Олегом у різних гамаках, які висіли просто в повітрі, або ж, іноді, - під водою у повітряних капсулах.

Сервіс на Варгані був чудовий - офіціанти за першим помахом пальця приносили нам різні напої на наїдки. В повітрі витали неймовірні тропічні пахощі, лунали ніжні, чуттєві мелодії, іноді - пристрасні, запальні.

- Я так тебе кохаю, мій Олежику, - шепотіла я, сама до кінця не вірячи в ці слова, намагаючись переконати саму себе, що це так і є.

- Тоді віддайся мені просто тепер, - коханий ніжно пестив мій живіт, проводячи кінчиками пальців по шкірі. Але мені щось підказувало, що думками він був не зі мною.

- Де ти саме зараз знаходишся? - намагаючись, аби мій голос не видавав хвилювання, питала я.

- З тобою, Настуне, де б це я мав бути іще? Ти така солоденька… - його долоня лягала на моє стегно.

- Ні, не можна, - шепотіла я й рішуче відкидала руку.

Так повторювалося майже щоразу.

Олег відчайдушно прагнув зі мною близькості, але я була трохи старомодною, поважала традиції, і давно й твердо вирішила, що віддамся законному чоловікові лише після прочитання вінчальних молитов та дотримання всіх шлюбних церемоній та ритуалів, коли на моєму пальці буде справжня обручка, а у записниках – електронна позначка, що ми - законне подружжя. Тому хоч і дозволяла собі та Олегу багато, але до головної справи у нас ще не дійшло.

- Чому? Ми ж ось-ось одружимося. І яка різниця – це трапиться потім, чи зараз? – наполягав Олег. – Поглянь-но, які чарівні метелики над нами, а ця мелодія?

- Мелодія дійсно гарна, - я ставала навколішки та знадливо вигиналася, мов дика кішка, підставляючи під зеленувате світло місцевого сонця спину, потім розтягувалася по піску, підклавши під підборіддя руки – я відверто його дражнила, але мені так хотілося.

-  Ти зі мною занадто жорстока, Насте, - вдавано ображеним голосом тягнув Олег, пристрасно притискаючи мене до себе.

- Може і жорстока. Але в день нашого весілля я хочу бути незайманою.

- Що за така дивна примха?

- Це моя матінка наполягала, аби у першу шлюбну ніч я мала цноту, - вдавано зітхала я, а потім відразу ж пирснула зі сміху.

- Невже й справді? Ти так жартуєш?

- Ні, все це дуже серйозно, бо … саме так прописано у заповіті.

- А ти вже маєш заповіт?

- Як же без того? Ти ж пам’ятаєш, мої батьки накивали п’ятами, але залишили пересторогу – особливий пункт про мою цноту, і в разі його порушення ні ти, ні жоден інший чоловік не може законним співвласником «Солодкого нектару».

- То все так серйозно? Але ж це маячня. Це просто якась безглузда й непотрібна умова. Ніде такого більше немає.

- А в мене є! – відтрутивши Олега, я помчала у бік океану.

- Невже ти й справді досі цнотлива? – він миттю побіг за мною, але я бачила – що хлопцю геть було не смішно. – Такого не може бути.

- От в шлюбну ніч і перевіриш.

- Комусь сказати, не повірять.

- От і не кажи.

- Але ж я дорослий чоловік, Насте, - піймавши мене, Олег сердито заглянув у вічі, - і мені нестерпно бути ось так тут з тобою, наодинці, і просто … розважатись.

- Ов-ва? То ми тут просто рохважаємося?

- Це дивно, що ми з тобою чекаємо на наше весілля, а поводимося, мов діти.

Я знову видерлася, та замість бігти, впала на пісок, знадливо облизнула вуста, повела плечима, перекинулася животом угору, забовтала над собою в повітрі ногами й навмисно застогнала, аби ще більше подражнити хлопця.

Аж раптом відчула на собі його міцні долоні, що стиснули за плечі, а потім коханий піднявся наді мною ліктях і, немов жартуючи, притиснувся всім тілом, гаряче дихнув в обличчя.

На мені – геть нічого, якщо не рахувати напівпрозорого купальника, я надто ризикувала, але була рада переконатися, що його пристрасть до мене не згасла.

Олег все ще мене кохав та прагнув.

Отож, або подруги брехали, або ж ті дівчата-прибульці не такі уже й звабниці.

- До біса усі умови, я тебе хочу, - прогарчав мені просто на вухо Олег, а його пальці розірвали ремінець купальника.

- Ні! – звереснула я, висковзуючи з-під нього та з реготом втікаючи геть.

Коли я відбігла на безпечну відстань й озирнулася, цього разу ошуканий коханий лежав обличчям у пісок та гарчав, немов поранений звір.

Три дні ми розкошували на Варгані, але увесь цей час якийсь хробак підточував мою впевненість у вірності нареченого.

Це все Лєра й Камілла, - сердилась я, - самі не мають наречених, отож і посіяли в мені сумніви. Але нічого, коли одіну на палець справжню золоту обручку, а Олег, промовивши клятву вірності, стане навіки моїм, тоді подивимося, мав він зв'язок із кріхторкою, чи ні.

Так, можна було припустити, що ще донедавна звичайний касир із супермаркету, хоч і до чортиків гарненький, міг запросто використати мене як грошовий мішок, що йому була потрібна не стільки я, скільки гроші моєї родини. І що Олег міг до, а потім і після весілля мене обманювати та зраджувати, от хоча б і з гребенястою красунею. Але…

Мені дуже не хотілося в це вірити, тож я вирішила не зважати на закиди пліткарок, натомість  насолоджуватися обіймами та поцілунками із женихом та милуватися чарівними краєвидами.