Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

- Колись я хотіла йому відомстити.

- Цікаво, за що?

- Ну… за те, що він мене обманув. Тобто, сказав неправду, був не таким, як є.

- І це так важливо?

- У стосунках із хлопцем – так! Наприклад, якби я колись дізналася, що ти мене зраджуєш… - і тут я насправді прикусила язика, бо боялася того, що могла б промовити далі, бо це звучало б по-дурному.

- І що б тоді було? – чоловік підвівся й рушив до перил, два привиди з’явилися нізвідки й накинули на його плечі білий шовковий халат, оторочений хутром.

- Та нічого!

- Де б ти хотіла сьогодні повечеряти?

- У жерлі палаючого вулкану!

- Якийсь смаколик?

- Смаженого карася, але щоб обовязково був з ікрою, і ще – квас «Тарас».

- Нічогеньке таке меню, - озираючись, підморгнув Рохерт Веллс, а потім звернувся просто в простір перед собою: - Чули? За годину ми маємо бути там.

- Хочу полетіти туди на чорній кареті, запряженій вогняними драконами.

- Як забажаєш, люба.

Я точно не знала, чим займався мій чоловік, але було доста й того, що він ніколи не нудився без діла, мав просто необмежені ресурси, і за першим моїм покликом з’являвся поряд.

За півроку, як і пообіцяв Рохерт Веллс, ми з ним навідалися на Землю.

Я була безтямно рада побачити знайомі краєвиди, вдихнути не дуже повітря, а ще – зустрітися зі своїми подругами та похизуватися чоловіком.

- Любий, хочу познайомити тебе з дівчатами, - увечері сказала Рохерту Веллсу, коли ми вкладалися разом спати.

Хоча ми й мали деякий час пожити земним життям, але мій чоловік-демон своїх звичок не змінив, він зникав та з’являвся завжди несподівано й зненацька. Ще й дівчат-привидів поряд не було, хіба це мене трохи й напружувало.

- Без проблем! На котру годину мені з’явитися?

- На восьму вечора.

- Гаразд.

Раптом мене пронизала несподівана думка.

- А ти міг би прихопити із собою двох неодружених демонів – своїх друзів?

- У демонів друзів немає, - спантеличено на мене дивлячись, хмикнув Рохерт Веллс. – Хіба… якщо потрібно – викличу когось із своїх підопічних. Якими якостями вони мають володіти?

- Аби були запобігливі, галантні, уважні та, звісно, симпатичні.

- Про це не хвилюйся, буде, як забажаєш, - поцілувавши мою долоню, чоловік заплющив очі й миттєво засопів поряд зі мною. Що ж, не кожної ночі я мала свято…

Побачивши у ресторані, куди я їх запросила по телефону, подружки спочатку мене ледь впізнали.

- Тобто, ти не фарбувала волосся? – здивувалася Камілла. – Але ж воно виглядить, мов позолочене.

- Саме такого блиску волосся набуло, коли я почала слідкувати за своїм здоров’ям.

- Невже ти наростила … ноги? – в свою чергу прискіпливо оглянула мене Лєра. – Я  розумію, підбори і ця сукня, але ж…

- Щоденні вправи та нічого більше.

- Литки такі тоненькі…

- Не зітхай, кожна жінка красива по-своєму.

- Та звісно, добре таке казати, коли ти стала схожа на ляльку. Це правда, що ти вийшла заміж?

- Так, дівчата, а ось і мій чоловік. Познайомтеся, Рохерт Веллс. До речі, він демон. А ці двоє…

Не встигла я завершити, як опецькуватий широкоплечий блондин стрімголов кинувся до Лєри та, майже зваливши її зі стільця, вхопив за плечі та поцілував просто у губи.

- Дозвольте відрекомендуватися, Аірх,- задихано випалив він, всідаючись поряд та не відводячи від Лєри очей. – Ой, зовсім забувся, це вам, тримайте! – невідь-звідки вихопивши розкішний букет троянд, він тицьнув його дівчині до рук.

- Псссс… і оце красень? – роздратовано прошепотіла я на вухо своєму чоловікові.

- Найкращий із усіх, - підморгнув він.

Інший демон був високим та струнким і дуже несміливим, але до кінця вечора вони задушевно щебетали про щось із Каміллою й покинули нас раніше.

Загалом, мій шлюб із Рохертом Веллсом виявився напрочуд вдалим.

Я безтямно кохала свого чоловіка, і моє життя з ним перетворилося на казку.

О, забула написати про найголовніше: якщо ви ходите на костюмовані с-вечірки й гадаєте, що демон – це обов’язково замусолений сажею брюнет із маленькими ріжками та масним поглядом підведених чорним очей, які так і стріляють вправо та вліво, вишукуючи кращих красунь, ніж ви - коли він поряд із вами, то тепер можу впевнено стверджувати, що це не так.

Бо демони бувають різні. 

Кінець