Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

 Відправивши цього починаючого романтика Яшку, я довго ще чекала на прихід короля. Думала, як йому донести інформацію і нікого з наших не підставити. Але він так і не прийшов, а я заснула одягненою на ліжку. Та все ж прийшлося мені посеред ночі плестися до ванної кімнати і одягати нічну сорочку. Спати в одязі жахливо не зручно. А коли мені не зручно спати, до мене приходять мої кошмари. Тож довелося щей купатись, піля того холодного поту, в якому я і прокинулась серед ночі. А це зайняло якийсь час. Потім я ще довго крутилася і заснула вже під ранок. 

 – Прокидайся соня. В мене немає часу з тобою тут сидіти, – голосом короля говорило до мене дерево уві сні, та ще й лоскотало ніс своїми листочками.

     Я пробурчала йому, щоб відстало від мене і повернулася на інший бік. А воно візьми і почни лоскотати мені вухо. Я знов відмахнулася, як від надоїдливого комаря.

– Ти хаврор чи спляча красуня? Де твої хвалені інстинкти? – продовжувало сварити мене дерево.

      І чого тільки причепилося до мене. Йшла собі спокійно по зеленій, всіяній дикими квітами, галявині, милувалася природою, а воно виросло нізвідки і давай мене зачіпати.

– Може тебе як сплячу красуню треба будити, – сказало дерево зовсім близько біля мене. 

        І тут я яяяк відкрию очі, та яяяк стукну те дерево у вухо з правої. А вже коли я моргнула декілька разів і зрозуміла, що це зовсім не сон і то Рейнар підліз так близько до мене і що я вцідила самому королю тільки що, то з переляку драпанула у ванну кімнату,  зачинилася там і щей подих затримала. Все, мене тут немає, я розчинилася в повітрі, самоліквідувалася від гріха подалі.

– Еее.. Адалін? – невпевнено запитав король через двері. 

       Яка Адалін? Вона згоріла вже від сорому і розкаяння, одні кісточки і лишились. Стою… не дихаю… на що надіюсь? Не зрозуміло.

–  Мені перенестись до тебе чи ти сама вийдеш? – дуже спокійно запитав Рейнар.

– Вбивати будите? – теж запитала я його, тільки тихенько та він почув.

– Поки не збирався, – так само тихо сказав він.

– Я не хотіла, – промовила через деякий час.

– Я так і подумав. Виходь вже, в мене часу мало. А то у ванній говорити будемо.

     Я натягнула халат, зробила як можна більш винуватий вираз обличчя і таки вийшла зі своєї схованки. Очі опустила до пола і на короля не дивилася.

– Я маю з твоїм лобом чи може волоссям говорити?

       Підняла очі і погляд, зрадник, тут же впав на вухо, що червоніло, немов сигнальний вогонь у штормову погоду.

– Боляче? – запитала я, зкривившись.

– Рука в тебе важка, – відповів король, потираючи вухо.

– Я не хотіла це випадково вийшло, інстинкт спрацював. До мене не можна ось так підкрадатись. Я б при розумі ніколи так не вчинила, – швидко затараторила я, продовжуючи переварювати і до кінця усвідомлювати той факт,  що я вліпила королю у вухо і досі ще жива. А він, головне, сидить на кріслі і посміхається,  ніби я йому тут цікаву історію розповідаю. 

– Зупинися вже і давай перейдемо до причини мого приходу. А про це маленьке не порозуміння просто забудемо. Я сам винен. Думав, що тут спляча красуня, а виявилося, що все таки хаврор, в нічній сорочці з бантиками, – сказав Рейнар, закриваючи не зручну тему.

    А я собі подумала, коли це він встиг бантики по боках роздивитись? 

– Я вас ще вчора чекала. Може треба вже мені сонара видати, тай по ньому все обговорювати? – запиталяся я. Не буду ж я йому видавати, що і так протащила сонар у замок.

– Ні, так більш надійніше. Вчора я з дядьком до ночі працював. З цим відбором гедь справи королівства закинув. Тому вирішив зранку, перед побаченнями, до тебе перенестись. Я ж не знав, що ти спиш що вбита та ще й не можеш тримати в руках свої інстинкти.

– Якщо до мене не підкрадатися, то все буде добре, – відповіла я на його претензії і зробила вигляд, що і не до нього говорю, а так, думки в голос висказую. Я точно на віселицю скоро набалакаю.

– Як ти з чоловіком ліжко збираєшся ділити, зі своїми інстинктами?

– А хто вам сказав, що я збираюся заводити собі якогось там чоловіка?

– Мрієш бути старою дівою?

– А чом би і ні. Моя тітка Тесс прожила життя без чоловіка і нічого.

    І знову він кинув цей не зрозумілий погляд на мене, а потім ніби зібравшись з думками, перейшов до справи:

– Ти щось дізналася про Аріну і її тітку?

– Дізналася і не тільки про Аріну. Тільки в мене є одне маленьке прохання до вас, – зайшла з далеку я.

– Я здається здогадуюсь. Ти все таки просила допомоги у своїх дружків і вони щось тобі нарили? 

– От я якраз і хочу попросити вас не питати, як я здобула деяку інформацію. Але можу голову на відсік віддати, що вона достовірна на всі сто відсотків.

– Ти спочатку розкажи, а там побачимо. І як це ти з ними змогла зв'язатися? Сонар протащила?

        Я мовчу

– Знов тягнути тебе на камінь істини?

– Та не треба паплюжить такий древній артефакт такими незначущими дурницями, – відмахнулася я від нього. Ще чого доброго про Яшку прознає.