Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

     Наступний день був днем побачень. Король спочатку покликав  двох дівчат на ранкову прогулянку, а потім пішов на побачення аж з трьома дівчатами. І всі вони, в кінцевому рахунку, проїхали після побачень додому. Серед них були і мої нові знайомі – Жанна і Сісі. За Сесіль я була щиро рада, бо вона точно заслуговує щирого кохання.

      А ми з іншими дівчатами увесь день, можна сказати, могли проводити час як хотіли. Чим я і скористалася та потягнула Аріну на прогулянку одним із парків замку, де було купа різних монументів і  всіляких чудернацьких лавок. 

– Може присядемо? – запропонувала я їй, показуючи на одну з таких.

– Можна, ато вже ноги гудять. Ти мене щось далеко завела. 

– Твої дівчатка мене дратують. Ти не подумай нічого такого, але вони для тебе надто поверхневі. Ти достойна кращих компаньйонок, – заливала я її у вуха

–  Та знаю я, але ж тут нема з кого обирати. Добре що хоч ти тепер в мене є. Вони теж бісять мене та це все тимчасово. Я і не збиралася мати з ними діло після перемоги. Друге діло ти. Думаю, нас з тобою ще чекають великі діла. Я тебе ще багато чому навчу, будеш моєю правою рукою, – впевнено вирішувала за мене Аріна. 

     Цікаво, які ж це вона там великі діла збирається творити за допомогою мене?

– Я буду тільки рада цьому. Адже  для мене честь бути поруч з достойною королевою. В мене немає родини і навіть близької людини, кому б я могла повністю довіряти. І це важко. Не знаю чи ти можеш мене зрозуміти. Ти напевно маєш купу подруг… – зацікавлено подивилася на неї я. 

      Ну давай крихітко, розповідай мені, що чи кого ти там маєш.

– Важко в це повірити, але я теж досить одинока, Адалін. Мої подруги не кращі за цих, що є тут. Такі ж тупі і не далекі.

      Цікаво, хто ж їх тобі обирав ? Чи не ти сама, щоб виглядіти на їх фоні королевою? 

– І що ж, тобі зовсім не має кому довіритись? – дуже так щиро здивувалася я. Та кажи вже ти щось про свою тітку, хай тобі трясця.

– Насправді є одна людина. Та вона не подруга мені, але ми дуже близькі…

– Певно мама твоя?

– Дай спокій. Мама, окрім своїх коханців, ні про кого не думає. Це моя тітка Міланія. От вона точно не така як усі. Вона справжня… жінка. Я багато чого навчилася саме в неї, – розхвалювала на всі боки Аріна свою тітку. А я вже подумки гладила себе по голівці за добре зроблену роботу.

        Ми з нею ще трохи відпочили на тій лавці, я ще трохи потішила її самолюбство пишномовними вихваляннями і потащила свою жертву назад у замок. Все, що мені треба було, я дізналася, тож можна спокійненько умивати руки. По дорозі до замку, Аріну взагалі прорвало і вона, за може двадцять хвилин, розповіла мені про свою тітку тону потрібної і не дуже інформації. Для дівчини вона скоріш за все була найбільшим авторитетом і наставником по життю. Тому зрозуміло, що Аріна зробить для неї все що завгодно. 

       Вечеряли ми сьогодні знову по кімнатах. Певно, щоб уникнути зайвих скандалів від вибуваючих дівчат. Щось король швидко їх розріджує, як на мене. Не встигла я і звикнути до цього балагану, як нас тепер вже десять залишилось. 

         Дорогою до кімнати я заглянула в одну із величезних бібліотек замку і захватила з собою декілька цікавих книжок. Щоб було чим займатись у вільний час. Його звісно в мене небагато та все ж трохи більше, ніж коли я робила звичайну хаврорську роботу. Тоді читати я могла лише коли відсижувалася між клієнтами в містечку Волттер.

      А вже біля самої кімнати  мене наздогнав Яшка, в образі гарненької служниці з кухні. 

– Я подружився з твоєю помічницею Боньою,  –  прошептав він мені підморгуючи. – Тепер буду офіційно її деколи підміняти.

– Головне підміняй не тоді, коли мені зачіску треба робити, – сказала я, запускаючи його з підносом до кімнати.

       Набрав Яшка їжі явно не тільки для мене, що і продемонстрував одразу, схвативши реберце руками.

– Іди хоч руки помий

– Ображаєш. У нас на кухні знаєш які правила суворі. Та я скоро зітру ті руки милом, так часто бігаю до умивальника. І це при тому, що мені тільки овочі чистити довіряють.

– Ти, я бачу, швидко прижився на королівській кухні. А як з голосом? Не важко постійно помякшувати його? 

– Так я по більшій частині мовчу та слухаю їх. Доречі, а ти знаєш, що ти у моїх нинішніх коллег фаворитка номер один? – запитав Яшка, підбираючись до салату.   

     Я теж присіла до нього. Бо зараз під розмови впре все і ходити тоді мені голодною аж до сніданку.

– Нічого собі. То в нас виходить з ними взаємна любов? Я їм теж готова руки цілувати за таку смачну їжу, – здивовано промовила я. Не думала навіть про те, що в мене там якісь вже вболівальники є.

– Цілуй, – з повним ротом запропонував мені Яшка, простягаючи під носа свою лапку. – Я теж, можна сказати, учасник процесу приготування шедеврів.

      Я розсміялася і ляснула його по нахабній кінцівкі.

– Ти чого прийшов, учасник процесу? Новини якісь є? 

– Аякже! Не знаю чи допоможуть вони тобі чимось, але ось що нарили наші. По перше Елоїза – про незаконну торгівлю артефактами я думаю тут і без нас всі знають  і про те що слідчій зник безвісти теж.