Туманний Острів - Таня Толчин
Жителі селища із цікавістю роздивлялися незваного гостя Семюеля, який приплив сюди добровільно. Він йшов в оточенні місцевих чоловіків та Сессіл, озираючись навколо та одночасно вів бесіду.
— Приєднуйтеся до нас, незабаром обід, — запропонував ввічливо вельми гостинний Джегг та вказав в бік кухні, де заклопотані жінки поралися із приготуванням смаколиків.
— Дякую за запрошення! Із великим задоволенням! Але наразі хотілося би поговорити із Сессіл наодинці, — Сем здавався напруженим.
— Ходімо до моєї оселі, будівля на околиці… В мене своя кімнатка з окремим входом, де я мешкаю та готую свої зілля, — Сессіл ввічливо посміхнулася гостю.
— Ти ніде не пропадеш, дівчино… із своїми знаннями та світлою Душею завжди будеш потрібна в цьому світі і знайдеш своє призначення, — чоловік попрямував за нею по стежині крізь селище.
Капітан, який наразі розмовляв із Джеггом, не зводив сповненого люті погляду із небажаного гостя і Сессіл, які повільно віддалялися в бік її помешкання. Які ж болючі та нестерпні ці ревнощі, мов вируюча безодня Темряви! Він вже ніколи не гадав, що відчуватиме це знову…
«Які боги привели сюди того Семюеля? Знав би, відібрав у Джо відразу той браслет Спарга і ця річ ніколи би не потрапила на Кабус!» — капітан відчував бажання негайно схопити Сессіл та сховати від усіх… Ні, просто так він цю дівчину не відпустить!
Сем зацікавленим поглядом роздивлявся невелику кімнату цілительки, яка здавалася доволі затишною.
— Я повинен сказати тобі де-що важливе, — він зітхнув та сів на дерев’яний табурет. – Щодо твоїх батьків…
— Мої батьки?! Вони живі? Що Вам відомо? – Сессіл застигла посеред кімнати, округливши очі.
— Вони не просто живі, Сессіл… вони дуже важливі особи… — Семюель подивився рішуче дівчині у вічі. – Мій обов’язок сказати це тобі… Твої справжні батьки… це імператриця Джулла Ейл та головнокомандуючий ельгертанською армією Уордем Ра. Хоча вони ще досі вважають тебе мертвою…
Сессіл істерично реготнула, наче щойно почула якусь нісенітницю… Це черговий жарт богів? Якесь безглузде непорозуміння…
— Бути цього не може… — спромоглася лише прошепотіти приголомшена дівчина.
— Щодо ковдри, в якій Гербі тебе знайшов ще маленькою… Джулла її впізнала, це вона дала тобі ім’я «Сессіл», яке особисто вишивала золотими нитками… Уордем був поранений біля берегів Горта, отже і потрапив до Гербі… Так склалися обставини, моя дівчино. Така воля богів… В тебе навіть очі, як в ельгертанської імператриці, хоча в неї геть чорні, мов ніч… а в тебе кольору неба передвечірнього…
Сессіл заціпеніла, руки тремтіли несамовито… Вона намагалася сприйняти, усвідомити цю звістку…
— Я повинен повідомити імператриці, що ти жива. Таке приховувати не слід, Сессіл. Вони з Уордемом припливуть за тобою, — Семюель лише зітхнув, адже бачив, що цю новину дівчина сприйняла важко.
— Я навіть не знаю… Мій дім та прихисток саме тут, на Туманному Острові. Мені страшно, Семюель… Я не хочу іншого життя, адже наразі я щаслива… Що я буду робити в розкішному палаці? Я там не зможу жити… — голос цілительки здригнувся, який же складний шлях приготували для неї боги!
— Ти повинна знати правду, а також я радий бачити тебе живою та неушкодженою. Досить довго мене мордували думки, що я не зумів тебе врятувати і ось, знайшов! В тобі кров роду Ейл, а в Джулли більше дітей немає. Отже, спокою тобі ніхто не даси, — Сем задумливо роздивлявся глиняні ємкості із зіллями на поличках та підвішені букетики із травами, які сушилися над пічкою.
— Пішли обідати, Сем. Столи вже накриті, а Ви зголодніли після дороги. А стосовно мене… буде так, як богам завгодно…
Семюель був приємно здивований тутешнім побутом і гостинністю поселенців. Люди здавалися задоволеними життям, щасливими та поглиненими повсякденною роботою, яку виконували залюбки. Звичайно, їжа на столах не така різноманітна, як на бенкетах острівної знаті, але запропоновані страви здавалися доволі смачними. Сем із задоволенням поглинав кашу із зеленню та запечену на вогнищі рибу, а також доволі апетитний салат із овочів та солодкого коріння макави, яке вживається як і в сирому вигляді, так і обсмаженим. Також Енн ще приготувала узвар із рожевих яблук та лісових ягід із додаванням меду.
Сессіл сиділа за столом біля Семюеля та задумливо розмішувала ложкою свою кашу в мисці, адже було над чим замислитися. Наразі її турбувала приголомшлива звістка, а думки щодо майбутнього геть лякали, адже не хотілося покидати цей острів. Крадькома вона зиркнула в бік капітана, який сидів неподалік… Його треба буде забути, викреслити із свого життя… Чомусь саме ця думка здавалася найбільш болючою, наче голку в серце запхали…
— Чому ти нічого не їси, Сессіл? – поцікавилася Гізер, яка сиділа поруч.
— Чекаю, поки каша остигне, адже гаряча, — пролунало переконливо. – Вам тут подобається, Семюель?
— Якщо відверто, я в захваті! Ви в цілковитій ізоляції від світу створили щось на кшталт оселі богів, я би тут і залишився… Я побував на багатьох островах і ніде мені не було так затишно! Накопив багато добра, але заради чого? Адже я один… — розмірковував чоловік, сидячи за столом.
— Так створіть пару чи вже маєте когось на увазі? – несподівано поцікавилася Гізер, якось навіть було незвично, що така сором’язлива і мовчазна жінка раптом задає доволі відверті запитання незнайомцю.
— Ще не зустрів… — Сем раптом мило посміхнувся Гізер, а Сессіл, яка сиділа між ними, почувалася зайвою. Та вже і якнайшвидше хотілося піти до своєї оселі та усамітнитися.
— В мене на печі зілля вариться, піду до себе, — пробурмотіла цілителька. Встаючи з-за столу, вона взяла миску з кашею та поспішно попрямувала в бік своєї оселі.
— І так завжди… — зітхнула Гізер. – Працьовита дівчина! Навіть і не поїсть як слід! А в нас тут спокійно, затишно… До речі, наші Джинна та Ноел об’явили себе парою та завтра в них ритуал Єднання. Буде святкування! Поки залишайтеся в нас, Семюель. Страж прийняв Вас та і ми Вам раді, — Гізер мило посміхнулася чоловіку та торкнулася пальцями його ліктя.
