Туманний Острів - Таня Толчин
Імператриця Джулла Ейл сиділа в просторій залі свого палацу на м’якому дивані, обшитому білим оксамитом. Крізь величезне вікно вона задумливо споглядала височенні пальми та безмежну гладь океану, тримаючи у руці кришталевий келих з рожевим вином. На срібному посуді, що мав форму квітки красувалися різноманітні солодощі, які допомагали хоч якось здолати пригнічений настрій. Наразі жінку мучили важкі думки, адже вранці жреці храму повідомили, що боги являють тривожні знамення. Кришталева стіна храму раптом затягнулася сірим серпанком, а із очей білої мармурової статуї Матері Природи стікають криваві сльози.
Імператриця важко зітхнула, занурюючись у роздуми. Вона чудово усвідомлювала, що наближається неминуча війна з Лардонською Імперією, яка буде вирішальною для всіх. Джулла передчувала, що верховні рано чи пізно її розпочнуть. Їм, як і лардонцям, потрібні нові землі із теплим кліматом, адже їхні власні острови охоплює крига.
«Крижані Боги гніваються, ймовірно людство на хибному шляху…»
— Найсвітліша, до Вас відвідувач, Джагалл! – доповів вбраний в білий одяг прислужник, який висмикнув жінку із важких роздумів.
— Нехай увійде, — холодно та відсторонено мовила вона, смакуючи вино.
До зали увійшов впевненим кроком високий чоловік міцної статури. Чорні коси бездоганно причесані та спадали на плечі, в цупкому погляді сірих очей виблискувала цікавість. Джагалл… Права рука Уордема… Бездоганний та суворий воїн… Здавалося, заслужено обіймав свою посаду, завжди виконуючи накази головнокомандуючого.
За походженням Джагалл лардонець, але впав у немилість до імператора та був вигнаний назавжди з Лардонської Імперії, яку люто зненавидів. Навіть татуювання на шкірі змінив на ельгертанські… Але Джулла в його присутності чомусь напружувалася. Джагалл здавався їй надто впевненим в собі, а така поведінка лише насторожувала імператрицю, як і його пронизливий палаючий погляд... Годі й казати, цього чоловіка вона навіть трохи і боялася, особливо у відсутності Уордема, який наразі покинув Елгерджию у державних справах.
Джулла намагалася гнати геть погані думки, адже цю людину призначив на посаду особисто Уордем, якому вона довіряла. Зрештою, той Джагалл бездоганно виконував накази.
— Хочу повідомити, що неймовірно пишаюся нашою армією. Сьогодні тренував воїнів, вони готові воювати заради імперії та віддати свої життя… Усі знають, що війна з лардонцями неминуча. Ряди армії постійно поповнюються новобранцями, усі готові битися заради загального блага та заради Вас, Найсвітліша! – Джагалл карбував кожне слово та не зводив погляду з Джулли, відверто роздивляючись вродливу імператрицю.
— Мені не потрібні людські життя та марні жертви, Джагалле. Якщо можливо було б уникнути цієї війни, я зробила би все можливе, не зважаючи на свою ненависть до лардонців. Я не хочу кровопролиття, але боги свідки, вони самі прагнуть розв’язати цю війну! – Джулла зробила ковток вина та задумливо зітхнула. – Не стій, Джагалле, сідай.
Чоловік влаштувався у м’якому кріслі, обшитому срібною тканиною та ковзнув поглядом по спокусливих вигинах фігури імператриці, зупиняючись на стрункій, оголеній ніжці, виставленій на огляд крізь розріз золотої шовкової сукні. Чорне, мов ніч волосся Джулли було заплетене у багаточисельні тонкі коси, зібрані у високу зачіску в вигляді вузла на потилиці, на оголені плечі спадало декілька завитих локонів.
Прислужник мовчки наповнив вином кришталевий келих для Джагалла.
— О, Найсвітліша! Ми усі розуміємо, що цієї війни не уникнути… Дякувати богам, в нас є потужна зброя, наші вогняні кулі. За допомогою цього ми можемо потопити їхній флот в водах океану далеко від нашої імперії, а також і знищити геть частину їхніх земель…
— Я би не хотіла застосовувати цю зброю, лише у крайньому випадку… адже наслідки для світу можуть бути жахливими. Боги в храмі являють погані знамення, Джагалле, — Джулла подивилася чоловіку у вічі. – «Цікаво, про що він наразі думає? Мов якась прихована каламутна безодня невідомості та водночас рішучості в цьому погляді…»
— Якщо до лардонців у цій війні приєднаються верховні, то доведеться. Іншого виходу немає. Інакше вони нас усіх переб’ють та займуть наші острови, — у впевненому голосі Джагалла відчувалися і владні інтонації, чомусь це насторожувало та дратувало імператрицю.
Ельгертанці володіли доволі потужною та небезпечною зброєю, так званими вогняними кулями, які вважалися «подарунками Сонячних Богів». Вже не одне сторіччя вони знаходилися на території Ельгертанської Імперії під великим округлим металевим куполом, захищеним енергетичним пологом, який мав змогу нейтралізувати лише представник роду Ейл, в даному випадку Джулла. Також імператриця будь-якої миті могла віддати наказ застосувати цю зброю, активізуючи її силою своєї Душі за допомогою круглої пластини, вмонтованої в стіну храму Матері Природи.
— Енергія вогняних куль небезпечна для оточуючого середовища, вона здатна руйнувати усе живе ще довго після застосування цієї зброї… В історії світу вже були такі випадки… гинули цілі цивілізації, — холодно мовила жінка.
— У випадку застосування вогняних куль нашим землям нічого не загрожує. Війна буде далеко звідси, у водах океану… На боці лардонців перевага, адже я впевнений, що їм допомагатимуть верховні. Якби не наявність цієї зброї на наших землях, то Ельгертанська Імперія вже була би завойована. Лише це їх стримує… але чи надовго? – Джагалл запитливо вигнув брову, свердлячи поглядом імператрицю.
— Досить нерозумно з боку лардонців розпочинати повномасштабний наступ, адже вони знають про наші вогняні кулі, — розмірковувала Джулла.
— Чому, Найсвітліша? Вони впевнені в тому, що Ви не наважитеся активізувати вогняні кулі. Що ж, я приніс папіруси із звітами, як Ви і просили. Тут уся інформація щодо боєздатності нашої армії, — Джагалл піднявся з крісла та поставив на стіл прозору циліндричну ємкість із згорнутими документами. – Наразі дозвольте мені залишити Вас, — він пропалював жінку відвертим поглядом, від якого їй стало ніяково. Невже в цих очах хтиве бажання? У Джагалла доволі багато наложниць, які повинні цілком його задовільнити…
