Туманний Острів - Таня Толчин

У невеликій кімнаті цілительки світло лампадок створювало відчуття затишку. Дівчина так і не встигла розтопити піч, надворі було доволі тепло та і приготуванням зілля вирішила наступного дня не займатися. Наразі вона лежала в обіймах капітана після свого першого, неймовірно бурхливого злиття з чоловіком. Рассел перебирав пальцями її шовковисті, сплутані кучері, які у сяйві лампадок виблискували золотом. Сессіл притулилася щокою до грудей капітана, прислухаючись до гучних ударів його серця, яке вже не здавалося крижаним…

— Завтра на світанку я зроблю заяву перед усіма, що ми пара, — пролунав у напівтемряві хрипкий голос Рассела. – Але зараз хочу розповісти тобі про себе, ти повинна знати, із ким пов’яжеш свою долю. Чи чула ти коли-небудь про острів Вірату?

— Звичайно! Один з найбільших островів Лардонської Імперії, — дівчина здійняла голову та зазирнула в його очі, погладжуючи пальцями кремезне чоловіче плече.

— Протягом багатьох сторічь цей острів належав моєму роду, я повинен був стати володарем острова Вірату, але… мабуть, боги вирішили інакше, — хоча його голос здавався спокійним, але в синіх очах з’явився сум та якась невимовна туга. Сессіл різко припіднялася, перелякано округливши очі.

— Як же так?! Наскільки мені відомо, цим островом із давніх часів володів рід Мілгардан… найзапекліші вороги нашої імперії… Найсильніший стародавній лардонський рід…

— Я є представником цього роду, Рассел Мілгардан, — мовив він так невимушено, наче обговорював із Джеггом креслення.

— Та бути цього не може… Ви Мілгардан… — дівчина застигла, намагаючись усвідомити щойно почуте… Поіменно представників цього роду вона не знала, але неодноразово на Горті люди згадували про Мілгарданів з благоговійним страхом, наче це якісь страшні чудовиська, а не люди… ще й до того, особисті вороги імператриці Джулли… Сессіл розуміла, що вона також не простолюдинка, та ще й з роду Ейл… Невже боги хочуть з’єднати запеклих ворогів?

— А як же Ви стали піратом? – нарешті була змога задати це наболіле запитання, дівчина видихнула, зазираючи із цікавістю капітану в очі, які у світлі лампадок виблискували сріблясто-блакитними вогниками.

— Я усе достеменно розповім тобі, моя дівчинко. А ти послухаєш та зробиш свої висновки… Ще з давніх часів острів Вірату вважався одним із найвеличніших в нашій імперії. Звичайно, я не беру до уваги острів Верховних, де знаходиться палац імператора… ці істоти завжди трималися окремо від усіх, мешкаючи в своїх резиденціях, де також живуть і люди, які виконують обов’язки прислужників.

При дворі Яргів був звичай запрошувати на острів Верховних синів та дочок із знатних лардонських родів. Там була створена своєрідна школа, де молоді люди навчалися військовому мистецтву, стародавнім звичаям та освоювали навички володіння своєю енергією, яку ще треба вміти контролювати… Туди мали змогу потрапити лише обрані. Отже, коли мені виповнилося сімнадцять, також був запрошений туди навчатися…

Розклад дня в тому закладі здавався доволі насиченим, часу для спання виділялося мало, але ми швидко освоювалися та пристосовувалися. Кожен з нас намагався продемонструвати свою перевагу над іншими учнями… Ще з перших днів я зненавидів одного із них, з роду Борк. Між нами завжди було протистояння та суперництво, адже ми обидва природжені лідери, які ніяк не могли порозумітися… На відміну від мене, Борк був підлабузником без жодних принципів. Таким чином він здобув прихильність самого імператора Олтора Ярга, якому потрібні такі піддані… До мене ж Найвеличніший ставився прохолодно, вважаючи людською вискочкою. – Рассел злісно стиснув губи та продовжив свою розповідь. – При дворі імператора також були і дівчата із лардонської знаті. Вони мешкали в окремому крилі резиденції, але ми бачилися на зайняттях. І трапилось так, що я і Борк закохалися в одну дівчину на ім’я Мілла… Її називали Біла Квітка за неймовірну вроду… біла шкіра, мов сніг, а очі… такі виразні та блакитні… волосся також біле та довге, яке Мілла завжди заплітала в косу, що сягала колін… вона здавалася такою тендітною та витонченою… Ця дівчина була доволі скромною та старанною ученицею, гордістю свого батька з роду Маллакра, який володів одним із лардонських островів.

Мілла обрала мене, я припав їй до серця ще з першої зустрічі. Борк лютував з цього приводу, накопичуючи свою злість та ненависть… Будучи одержимим Міллою, він не бажав її уступати будь-кому, особливо мені… Коли період навчання при дворі Ярга добігав кінця, Борк із двома своїми друзями підстерегли в одному з коридорів палацу дівчину, яка йшла у супроводі свого батька. Він саме тоді приплив забрати її додому. Борк заявив, що має намір одружитися із його донькою. Звичайно, вона була проти, адже серце Мілли належало мені…

Тоді Борк озвірів… Батько намагався захистити своє дитя і розпочалася бійка між ним та друзями Борка, а він сам схопив Міллу та потягнув за собою до однієї із порожніх кімнат палацу… А далі… Він жорстоко зґвалтував дівчину, навіть побив…

Непритомну Міллу в тій кімнаті знайшли прислужники, а поруч з нею лежав мій браслет, який Борк заздалегідь в мене вкрав та підкинув на місце злочину… В коридорі також знайшли тіло вбитого батька Мілли…

Тоді я наче збожеволів… присягнувся сам собі вбити цього покидька, але це було доволі складно… Звичайно, в палаці з приводу цієї трагедії здійнявся справжній буревій, тобто скандал, а всю вину за ці злочини звалили на мене, адже очевидним доказом був мій браслет. Тоді Мілла була непритомна, з нею працювали цілителі… Мене посадили за наказом імператора до в’язниці на ніч, адже було прийняте рішення на світанку мене стратити, втопити в водах океану…

Добре закарбувалося в пам’яті, коли близько опівночі до моєї камери навідався Борк… Я дивися крізь лазерні ґрати на його обличчя та назавжди запам’ятав його зловтішну посмішку…

«Завтра тебе втоплять… Якщо Мілла виживе, то стане моєю, я зумію її приборкати…» — мовив той покидьок.