Туманний Острів - Таня Толчин
— Пливуть! Вони пливуть! – селищем лунав дзвінкий та радісний голос Дінна, порушуючи тишу світанку. Хлопець спритно зліз з дерева, з якого постійно спостерігав за водами океану крізь трубу-артефакт. Навколо здійнялася метушня.
— І що ти там побачив, хлопче? Усі втрьох пливуть? Чи видно тобі було? – розпитувала стара Енн, яка облишила усі справи на кухні та прибігла одна з перших.
— Так! Бачив їх усіх! На палубі стояли, живі та неушкоджені… Корабель вже добряче видно, до берега наближається! – радісно мовив схвильований Дінн.
Рассел наказав чоловікам негайно збиратися та прямувати до берега, адже потрібна допомога, щоб донести до селища привезене добро.
— Візьміть візки! Збираємося на кухні, швидко їмо та вирушаємо! – скомандував капітан.
— А з вами можна? – поцікавилася схвильована Неллі, очі дівчини світилися від щастя та радісного передчуття, адже незабаром побачить свого коханого Джегга…
— Можна, — Рассел ствердно кивнув, адже і сам з нетерпінням очікував на цю зустріч із друзями.
Люди збиралися на кухні, поспіхом хапаючи їжу зі столів. Капітан також трапезував та одночасно щось обговорював із Ноелом та раптом завмер… Серце лардонця зрадницьки здригнулося…
До кухні поспішала Сессіл, мов лісовий вітерець. На ній була тонка легка сорочка, на оголені плечі спадали густі кучері, що виблискували золотом у променях ранкового світила. Раніше капітан не звертав уваги на цю красу, але наразі наче прозрів… Боги милосердні, яка ж вона вродлива! А очі ті сині, кольору неба передвечірнього…
— Неллі! Йдемо разом! Так хочу їх вже побачити! Гарного усім дня! – цілителька посміхнулася присутнім, а Рассел продовжував оторопіло споглядати коралові пухкі вуста Сессіл. Увесь останній тиждень він намагався не думати про цю дівчину, занурюючись у повсякденну роботу. Рассел навмисне уникав із нею зустрічі, щоб зайвий раз не спокушатися… А чи допомогло? Навпаки, всепоглинаюче бажання ставало дедалі сильнішим… Якоїсь миті Сессіл помітила палаючий блакитним вогнем погляд капітана, але зніяковіло привіталася кивком та різко відвернулася.
— І я з вами! – дзвінко вигукнув Дінн, який щойно прибіг. – Я їх першим побачив!
— Йди, але тільки поснідай, — пораючись на кухні, турботлива Джинна вказала хлопцю в бік накритого стола.
+++
Судно пришвартувалося до мулистого берега Туманного Острова, оповитого деінде молочно-білим серпанком туману. Прибулі чоловіки спустили з корабля дерев’яний трап та почали вивантажувати привезене добро.
— Добре, що візки взяли, бо в руках це все до селища не донести… — діловито кректів Джо, який вже встигнув опорожнити свою фляжку із настоянкою, вельми розімлілому чоловіку геть не хотілося працювати фізично.
Коли майже усе привезене добро було вивантажене, із гущавини почулися голоси місцевих мешканців, які наближалися до берега.
— Із поверненням! – Рассел радісно привітався з прибулими друзями, плеснувши кожного по плечу. – Джо! Від тебе жахливо смердить настоянкою! Якщо Страж тобою не закусить, то Енн голову відірве! Вона наразі залишилася в селищі на кухні, чекає й не дочекається на тебе!
— Я їй подарунки привіз, так що сильно сердитися не повинна, — старий лукаво посміхнувся капітану.
— Расселе, в нас поповнення! Ми привезли з собою дітей, вони в каюті… Зараз приведу, — гукнув схвильовано Джегг. – Сессіл із вами? Там хворий хлопчик…
Непритомного Найджилла винесли на берег та поклали у застелений пледом візок. А поруч стояла Еллін, та з відкритим ротом ошелешено озиралася навкруги.
— В нього біла лихоманка… — Сессіл сіла навпочіпки, оглядаючи хворого хлопчика. – Він ще живий… Є примарна надія… Хвороба доволі запущена, ще трохи, та помер би… треба негайно лікувати!
— Так він не мертвий? – бліда Еллін витріщила оченята на Сессіл. – Я вже гадала, що боги забрали мого брата…
— Зроблю все, що зумію, дівчинко, — цілителька лише зітхнула, витираючи спітніле чоло хворого хустинкою.
— Я візьму їх під свою опіку, капітане, — рішуче мовив Джегг. – Ти любиш дітей, Неллі? – поцікавився він у стоячої поруч дівчини, яка благоговійно та радісно зазирала у вічі парубку. Як сильно вона сумувала!
— Я особисто потурбуюся про них, Джеггу — Неллі посміхнулася у відповідь, а на очі нагорталися сльози. – Йди-но сюди, дівчинко. Гайда знайомитися! – звернулася вона до розгубленої Еллін. – Нікого не бійся, тут боги особисто опікуються нами…
Шлях до селища виявився тривалий та виснажливий, адже чоловіки тягли за собою чимало добра у візках, та ще і хворого хлопчика. Особливо усіх потішило теля, якого Еллін вела за собою, тримаючи в руках мотузку. Та і не страшно, що воно худе, як та дівчинка, адже згодом усіх відгодують.
Найджилла поклали в кімнаті Сессіл на лежанку для хворих, яку кілька днів тому змайстрували чоловіки. Ось вона і стала у нагоді. Цілителька відразу почала готувати зілля, змішуючи в глиняній мисочці порошки з трав та корінців.
Еллін забрали до жіночої будови, де було відведене для неї ліжко. Дбайливі мешканки селища відвели дівчинку до купальні та довго відмивали в балії, а потім вбрали у чистий одяг. Наразі дитя виглядало геть інакше, в доволі милої дівчинки лише кумедно стирчали пострижені коротко коси, мов голки в їжака. Але не біда, згодом відростуть.
Усю ніч Сессіл не спала, сиділа біля хворого. Вона періодично вливала йому в ротик цілющі зілля та обтирала обличчя, яке рясніло краплинами поту. Лише над ранок знесилена цілителька закуталася у вовняний новий плед, який привіз Джегг та згорнувшись калачиком, забулася міцним сном.
Прокинулася Сессіл за дві години, Найджилл міцно спав. Цілителька із полегшенням помітила, що білі плями на його шкірі починали зникати, це добрий знак. У даному випадку можна казати про позитивну динаміку, але зарано про одужання.
Дівчина охайно згорнула сірий вовняний плед, який дав капітан у користування. Вона ще заздалегідь його попрала та висушила, дбайливо підшила рвані краї та поклала поміж складок сухі квіти срібної лаванди та мальгез. Цю річ треба негайно повернути Расселу.
