Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

      А кімната  у Аріни як цілі хороми. Величезна просто і розрахована тільки на одну особу. Вона, з допомогою меблів, була візуально поділена на декілька зон – вітальню, спальню і щось типу робочого кабінету. Куди ж Аріні без робочого кабінету. Загалом, король одразу давав зрозуміти, хто тут фаворитки відбору. Впевнена, що і в двох інших дівчат такі кімнати. 

– Мілена зовсім з глузду зїхала, зачинити такий скандал… Просто сором їй, – зауважила Аріна, коли ми повсідалися на м'яких диванах, а її служниця почала розливати нам чай. 

– Вона просто з тобою не хотіла розлучатись, – запевнила одна з її посіпак. Треба хоч імена їхні дізнатись чи що.

– А тепер їй місце біля мене точно не світить. Мені такі істерички поруч точно не потрібні. 

       Ах, скільки манірності в її голосі, прямо ціла королева переді мною. Хай мене милують.

– Так, така поведінка неприпустима, – піддакнула ще одна, швидко замахавши головою. Того гляди і відлитить зараз.

– А ти що скажеш, Адалін? – дала мені слово не коронована королева

– А що тут скажеш. Не контрольована істерика нікому ще не личила. Треба вчитись контролювати свої емоції, якщо хочеш бути поруч з королевою, – один, два, триии, і я влучила в ціль. Арі розплилася задоволеною посмішкою.

– А ти мені подобаєшся. І ще, дякую за хорошу пораду з озером. Король зі мною забувся про все, – переможно заявила вона. Точно розтирав її рушником. 

– Завжди до ваших послуг, вігесса, – завірила я її в своїй вірності.

       Далі вже були звичайні дівочі розмови про всілякі дурниці і мені довелося згадати всю інформацію по цим посиденькам за чаєм. Добре, що я тільки півроку тому грала одну молоденьку світську даму, тому ще не все забула та і віяння моди не встиги з того часу так сильно змінитись. Тому я підтримувала загальний діалог, постійно зсилаючись на те, що ще поки не дуже у всьому розуміюсь, бо жила далеко від столиці довгий час. 

     Аріна милостиво пообіцяла взяти наді мною шевство і навчити усім премудростям і жіночим секретикам. Господи, дай мені сили це все витримати. Але ж я не могла прямо з порогу закидати її своїми запитаннями про тітку. Треба ще ж якось момент для цього підібрати.

           Просиділа я там аж до самого вечора і втекти змогла тільки коли служниця принесла вечерю. Вона пояснила нам, що сьогодні ми вечеряємо по своїх  кімнатах. Аріна правда пропонувала залишитися та я зробила вигляд, що не хочу її обділяти. Тим більше що до мене, напевно, теж усе принесли. Тож розійшлись ми на тому, що домовились якось прогулятись місцевим парком. От там я і дожму тебе крихітко. Головне, відірватися від її прибічниць. Бо вони вічно мелять всякі нісенітниці і відволікають її від розмови зі мною. Ревнують певно. 

       У кімнаті на мене знову чекав сюрприз. Цього разу у вигляді самого короля. І не десь нам на креслі, а прямо в мене на ліжку. Розсівся і наминає мій недоїдений пиріг, що я собі на вечір залишила. Добре хоч листа заховала. 

– Зручно? – поцікавилась я, зачиняючи на замок двері. Хоча, нащо він мені треба? Ото хіба короля від служниць  ховати.

– Угум, – сказав він з набитим МОЇМ пирогом ротом.

    В двері постукала своїм швидким методом Боня. Певно вечерю принесла. Прекрасно. 

– Вам треба швидко портальнутись звідси, – прошепотіла до нього я, роблячи великі очі. 

– Не хочу, відправ її. 

– Вона мені їжу принесла чи я голодна по вашому маю ходити? – промовила я, заздрісно дивлячись як він спокійнісінько кладе черговий шматочок мого смаколика до рота. А я ж ще й більшу частину залишила. Хотіла як слід посмакувати перед сном.

– Почекаю там, – вирішив Рейнар і пішов разом з тарілкою до моєї ванної кімнати.

     Просто прекрасно. Залишилось тільки надіятись, що я там ніде не порозкидала свою славнозвісну білизну. Якомога швидше забрала в переляканої дівчини піднос і зі словами " До завтра" закрила в неї перед очима двері. Коли король вийшов, я одним оком кинула у ванну чи все там добре, але мені пощастило – там нічого не було. Як вже і не було нічого на тарілці в руках Рейнара.

– Чого ти так дивишся?  І де ти дістала цю смакоту?

– Пригостили. 

– Я король у цім замку і мене чогось таким не пригощають. Ти що, злися що я все з'їв? Так не треба ходити де попало. Я тебе вже хвилин двадцять тут чекаю, а він дуже апетитно виглядів.  

– Я не де попало ходила, а займалася налагодженням зв'язку з вігессою Аріною. Пила чай в неї в кімнаті, – пояснила я, все ще з нотками невдоволення в голосі. Він то король і все тут може дістати, а взяв і умняв моє, таке бажане, вечірнє задоволення. Та я витримала ті посиденьки в Аріни тільки тому, що міряла як прийду зараз і буду насолоджуватись пирогом увесь вечір. 

- От я якраз по цьому питанню і прийшов сюди. Треба вже дати тобі сонар для зв'язку, щоб не бігати туди сюди, – пробурчав під ніс Рейнар, знову вмощуючись в мене на ліжку. Он кресло стоїть, навпроти пусте ліжко Лілі, а ні – йому треба м'яти саме мою постіль. 

– Я сьогодні ще нічого не дізналася.  Треба більше часу для зближення. Щоб вона нічого не запідозрила такого, – випередила я його питання.

– Це і так зрозуміло. Ти досить швидко до неї підібралася і от мені безмежно цікаво це була твоя ідея, щоб вона звалилася в те кляте озеро?