Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
Я все ж таки спіткнулася на алеї. Зачепилася носком черевика об великий камінь і мало не впала. Встояла лише якимось дивом і кинулася навздогін за некромантом.
— Я попросила зупинитися!
Чоловік завмер, повернув тільки голову і глянув на мене. Холодним та зневажливим поглядом, ніби я була невдалим експериментом першокурсника-некроманта.
— Ви це мені, леді? — уточнив він, піднявши темну брову.
У каре-зелених очах насилу вдавалося прочитати хоч якісь емоції. Якщо вони взагалі були.
— Вам, — я нарешті наздогнала чаклуна. — Моє ім'я Лорейн Атрікс.
— І навіщо мені ця інформація? — Окотив мене черговою хвилею зневаги цей нахабник.
— За правилами ви повинні були представитися першими, — промовила я, намагаючись стримати злість, що рвалася назовні.
— Я нікому нічого не винен, — знизав він плечима. — А якщо говорити про правила пристойності, то саме ви бігли за мною. Із цього варто зробити висновок, що ви щось хотіли, леді Атрікс. Так?
— Хотіла, — стиснувши кулаки, промовила у відповідь. — Хотіла передати вашому наймачеві слова іншого прокляття. Організуєте?
— Щось я не зовсім розумію, про що ви, — смикнув куточком рота некромант. — Наймач?
— Він самий, — я склала руки на грудях. — Хамарт де Лавінд, якщо бути точним. То що, передасте?
— Леді Атрікс, вам не до некроманту треба, а до цілителя, — нахабно посміхнувся чоловік.
— Знущаєтесь? — процідила я крізь зуби. — Тобто хочете сказати, що це не ви підійшли до мене на балу у імператора, порушили правила і прокляли?
— Хто вам це сказав? — смикнув він бровою.
— Тобто ви не заперечуєте, що наклали прокляття? — вчепилася я в незнайомця кліщами.
— А це вам хтось сказав? — уже відверто сміявся цей зухвальець.
Нижчі матерії виходить, що це саме той самий викладач, якого запросили з самого Хелдона. Хіба він працюватиме на тих, хто хотів захопити його країну?
Хоча гроші не пахнуть. А будь-який банк може обміняти валюту однієї країни на іншу.
— Не намагайтесь брехати, — я постаралася відновити спокій. — Вас зловили за руку, лорд-без-імені. І я вимагаю зняти прокляття.
— Ви вимагаєте? — хмикнула некромант, явно потішаючись над ситуацією. — І на якому праві?
— Тобто ви все ж таки підтверджуєте той факт, що прокляли мене?
— Майстер Лоре-е-ейн!
О ні! Тільки не це. Не зараз!
Але боги та вищі матерії явно відвернулися від мене. І досить давно. Тому що алеєю нам назустріч йшов Зіанар з дому Лісового Шелеста в супроводі своєї групи ельфів.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно