Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Вранці надійшов лист від Мунда. Брат намагався дотримуватися позитивного тону, але це виходило далеко не у всіх абзацах. Йому подобалося в академії, захопили деякі предмети, він записався на факультативи. Але водночас писав, що настрій у викладачів вічно поганий і навряд чи через якісь свої негаразди.

Пізніше повідомив, що Анір йому так і не відповів. Брата таке ставлення ображало. Все своє життя ці двоє були нерозлучні. Але тепер між ними постали упередження та плітки. А це дуже непокоїло Мунда.

Закінчив він свого листа на тому, що дуже нудьгує і чекає звісток вiд мене. Відповідь йому я написала негайно. Про проблеми промовчала, розповіла про те, як це бути викладачем. Згадала мимохіть бал і те, що його на ньому не вистачало. Запечатала конверт та відправила.

А потім побiгла на перше практичне заняття. Важливо було дотриматися лише одного правила: не торкатися бестій. У жодному разi.

На щастя сьогодні прямий контакт мені не загрожував. Тому поки що всі переживання я відкинула на другий план.

Із групою цілителів зустрілася перед входом у головний корпус. Весна тiшила першими теплими днями, на небі не висiло жодної хмари, та й вітер перестав бути таким пронизливим.

— Доброго ранку, — усміхнулася я, підходячи до хлопців, що збилися в купу. — Виспалися?

— Не дуже, — почулося збоку, йому у відповідь хтось голосно позіхнув.

— Сьогодні у нас із вами практичне заняття, яке швидко вас розбудить. Ходімо.

Першокурсники гуськом попрямували за мною. Я вирішила провести перекличку перед початком заняття.

— Багатьох немає? — поцікавилася у темноволосого хлопця, який раз у раз поправляв окуляри, що сповзали на кінчик носа. Якщо мені не зраджувала пам'ять, звали його Нерсі.

— Ні, трьох, — здригнувшись, відповів він.

— Проспали, — доповiла дівчина з громади орків, порівнявшись з нами, і різким жестом скуйовдила коротке чорне волосся. — Не дивно, у нас учора останньою була фізична підготовка. Я здивована, як ще Нерсі не здох.

Вона по-дружньому ляснула того по плечу, студент мало не зігнувся навпiл від цього «дружнього» жесту, але у відповідь лише посміхнувся.

— Я Рирара, майстер Лорейн, — представилася дівчина, потираючи зелені долоні. — А що в нас сьогонi буде?

— Практика ж, — сконфужено відповів за мене Нерсі.

— Це ми вже чули. А точніше?

— Незабаром дізнаєтесь, — таємничо вiдповiла я. — Все ж таки для цілителів важлива практика. І не лише з розумними расами.

— Краще б на бойову пішла, — зітхнула відчайдушно Рирара, а я тільки придушила смішок.

Загалом дивно, що громада орків відпустила одну зі своїх дочок навчатися в академії. Та ще й не на бойовій спеціальності. Упевнена, у цієї дівчини має бути дуже цікава історія.

— За кілька хвилин ми підійдемо до місця, яке називається Омутом Відьом. Хтось про такі місця щось чув? — я говорила голосно, ловила на собі уважні погляди студентів, але ніхто так і не відповів. — Ні? Що ж, тоді короткий екскурс.

Я повернулася до них обличчям і попрямувала спиною вперед. Першокурсники сповільнилися, з цікавістю поглядали на мене.

— Омут Відьом — це узагальнена назва водойм, які з'являється сама собою через велике скупчення магічної енергії. Поруч із ними ви відчуєте коливання чар у повітрі, можете відчути, як сили відновлюються. Але це короткочасний ефект. Омут Відьом завжди витягуватиме з вас магію, щоб насититися.

— Неживий вампір? — хмикнула Рирара.

— Можна й так би мовити, — кивнула я. — Омути Відьом розкидані по всьому континенту. І всі вони пов'язані між собою. Велике скупчення магії в цих місцях приваблює бестiй і монстрів. Деякі чаклуни вважають, що вони навіть можуть створити нових.

— Хіба це так працює? — почулося збоку.

— На власні очі створення бестій з магії я не бачила, — сказала у відповідь. — Тому нічого з цього приводу не можу сказати. Але хочу попередити, Омути Відьом небезпечні не лише через свою вампіричну натуру. Навіть із маленької калюжі, що виникла через скупчення магічної енергії, може висунутися величезна хижа морда і відкусити вам ногу до шиї. Сьогодні ви дізнаєтеся, як реагує ваш організм на близькість таких Омутiв. Надалі краще оминати їх стороною.

— А чому їх не знищують, майстре Лорейн? — тихо поцікавився Нерсі. — Якщо вони такі небезпечні…

— Тому що маги поки що не знайшли способу. Засипати землею такі водоймища неможливо. Хіба що знищити всю магічну енергію навколо, але… Навряд чи це можна зробити поряд із місцями, де чари є частиною життя.

Студент виразно кивнув, а я зупинилася:

— Ми прийшли.

За деревами блищало чорнильне синє велике озеро. Вітер не здіймав хвиль, вода на поверхні залишалася гладкою, як дзеркало. Горло задушливо стягло при наступному кроці, від гнітючої тиші заклало вуха. Птахи не наближалися до Омутів Відьом, відчували небезпеку, що виходила від них.

На території академії один із них з'явився ще до мого вступу. Сюди суворо заборонялося ходити, а потім взагалі звели захист, який простий студент уникнути не зможе. І я зараз ризикувала.