Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Прогулянка була... дивною. То Хамарт намагався вдати, що всіляко поділяє мої погляди і взагалі очей вiд мене вiдвести не може. А в наступну секунду відверто демонстрував свою справжню натуру, і переходив мало не до загроз.

Я рахувала секунди до того моменту, як зможу втекти. Лорд де Лавінд зробив усе, щоб цю годину свого життя я ненавиділа всією душею. Особливо "порадувала" його фраза про моє майбутнє.

— Приймати всі рішення буду я, це не жіноча справа, — сказав він на прощання, після чого галантно поцілував мені руку і побажав доброї ночі.

Про останнє не могло бути й мови. Повернувшись до кімнати, я перш за все написала батькові. Разом зі своїм посланням надіслала йому шлюбний договір, підписаний рукою імператора.

Після чого рвонула до Вів'єн. Подруга, на щастя, цього вечора була одна. Вона вислухала мою плутану розповідь, вилаялася і накапала заспокійливого.

— Може кинути все та виїхати з імперії? — ляпнула вона, а я поперхнулась еліксиром.

— Ти в своєму розумі? — Видихнула я.

— Мені здається, що це найкращий варіант.

— Я думала про це, — похитала головою у відповідь. — Та хто мене відпустить? Я навіть до кордонів не доберусь.

— Портали?

— Нижчі матерії, Вів, глянь на те, що відбувається, — попросила я. — Та мене по магiчному слiду відшукають протягом наступної години і притягнуть назад. Після чого сім'ї доведеться виплатити компенсацію нареченому за нанесену образу. Втеча це останній варіант. Повинні бути інші. Повинні ж?

— Угу, — буркнула подруга. — Скинься з вежі академії. Тоді він точно від тебе відчепиться.

— Або найме некроманта і поставить на ноги, — прошипіла я, згадуючи того самого мага смерті.

Про нього я розповіла Вів'єн пізніше, коли трохи відійшла від того, що сталося. На голову нового викладача вона щиро насипала прокльонів і сказала, що у разі відмови знімати свої чари, ми його до труни довести зможемо. Добре тепер знаємо, хто винен у моїй проблемі.

Паніка раз у раз поверталася, накривала крижаними хвилями, але я стоїчно трималася і вірила в те, що вихід із цієї ями все-таки є.

— Інша на моєму місці сказала б, що ти сильно гіперболізуєш, — під кінець мого візиту сказала подруга. — Та тільки ми всі знаємо, який насправді де Лавінд. От тільки чого він хоче?

— Не знаю… Я боюсь іншого, Вів, — тихо відповіла я. — Того, що ми помиляймося i насправді його зовсім не знаємо. Хтозна на що він піде у крайньому випадку. На що вiн здатен.

Чарівниця підібгала губи і міцно обняла мене.

— Якщо вирішиш тікати, я зроблю все, щоб тебе не могли знайти якийсь час, — промовила вона на прощання. — Ми дамо йому бій. Ти не станеш його дружиною, Лорі. Не повториш долю леді Нени.

Я здригнулася від звучання цього імені. Ніхто з нас до ладу не знав, чи існувала леді Нена насправді. Але чутки ходили, що Хамарт уже був одружений. Та тільки дружина його загинула за кілька днів після укладання шлюбу. Причини ніхто не повідомляв. Усі, хто нібито знав цю історію з першоджерела, загадково замовкали, варто було темі торкнутися леді Нени.

Весь наступний день я ходила, як у воду опущена. Толком не розмовляла, виштовхувала із себе лише якісь булькаючі звуки, і практично не реагувала на зовнішні подразники.

На лекціях намагалася скинути це пригнiчення, але виходило дуже погано. Навіть перший курс бойових магів, яким я розповідала про аури бестiй, зауважив, що зі мною щось не так. Дiса, та сама квіткова дріада, навіть затрималася, щоб поцікавитися, чи не потрібна мені якась допомога.

Від допомоги я не відмовилася б зараз. Та навіть уявлення не мала, як менi можна допомогти.

Останньою крапкою став лист від батька. Хоча листом цю записку вдавалося назвати із величезною натяжкою. Упевнена, при особистому спілкуванні, я б почула значно більше. А так він тільки попросив мене не опускати руки. І пообіцяв знайти вихід.

Але впасти в чергову паніку мені не дозволив ректор, який викликав себе.

— Молодший майстер Лорейн, що відбувається? — промовив він, коли я навіть не встигла переступити поріг кабінету. — Що за зриви лекцій? Ви хоч розумієте, чим це загрожує?

— Розумію, — я стиснула руки в кулаки і намагалася повернути собі спокій. — Я обіцяю, що більше такого не повториться. Це була надзвичайна подія.

— Та я вже знаю, — махнув рукою чоловік і повернувся в крісло. — Вся столиця гуде з учорашнього дня. А мені так і взагалі особистий лист від вашого майбутнього чоловіка прийшов.

Я прямо-таки відчувала зневагу, яка просочила ці слова наскрізь. І від цього стало легше.

— Як я розумію, у разі цього шлюбу ви залишите місце бестіолога, — продовжив говорити архімайстер Варанд.

— Я зроблю все можливе, щоб цього не сталося, — сказала я, поклавши руки на спинку крісла.

У те, що Хамарт дозволить мені продовжувати роботу в академії, я не вірила. Навіть сам чоловік, судячи з вчорашньої розмови, сумнівався в тому, чи варто мене забрати звідси до заручення чи після.

— Добре, тоді поки що повернемося до робочих моментів, — різко переключився на іншу тему чаклун. — Я виконав ваше прохання, Лорейн. Дістав список усіх, хто був на прийомi у імператора.