Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

А я за кілька хвилин вийшла з головного корпусу і прямувала у бік академічних будинків. Акуратні двоповерхові будівлі, що стояли недалеко один від одного, з маленькими садками та черепичними червоними дахами.

— Майстер Юнара, — я постукала у знайомі двері.

— Лорейн? — за кілька хвилин на порозі з'явилася невисока жінка з сивою косою до пояса і широкою посмішкою.

Викладач бестіології вже змінила мантію на звичайну квітчасту сукню в підлогу, а на ніс начепила окуляри-половинки.

— Здрастуйте, — я теж не змогла стримати посмішки. Саме ця жінка прищепила мені любов до бестiй і навчила, що не всіх їх варто боятися. — До вас можна?

— Звичайно, дівчинко, проходь, — майстер Юнара відступила вбік, пропускаючи мене всередину. — Чаю?

— Не відмовлюся.

Я пройшла у знайому вітальню і вмостилася у затишному темному кріслі. Під час навчання я часто заглядала до майстра вечорами. Ми з нею обговорювали бестiй, сперечалися про теорії, будували гіпотези. З майстром Юнарою завжди було легко і весело, поки мова не стосувалася практики. Жінка вважала, що про бестія варто читати з книг, спостерігати за ними здалеку. Але в жодному разі не порушувати баланс практикою. А в бій вступати лише у разі крайньої необхідності.

— Твій чай, Лорі, — чарівниця поставила переді мною розписану синіми візерунками чашечку і з тихим стоном опустилася навпроти. — По очах бачу, що ти не просто так мене відвідати прийшла, люба.

— Це так, — я зчепила руки на колінах. — Я прийшла просити у вас допомоги, майстер Юнара.

— Невже перші курси вже так сильно вимотали тебе? — з теплою усмішкою поцікавилася жінка, роблячи ковток ароматного чаю.

— Ні, поки що жодних суворих випробувань не було. Придивляються швидше за все.

— О, то вони можуть, — засміялася майстер Юнара. — Але зваж, не всі з них перевірятимуть тебе так, як ти мене в першу нашу лекцію. Пам'ятаю, цей шквал наївних питань, якими ти тоді мене засипала, зірвавши лекцію.

Я зніяковіло посміхнулася, беручи в руки філіжанку.

Ну а що вдієш, тоді я не розуміла який толк від бестіології, якщо вся вона будується тільки на оповіданнях і картинках. Ця тема у нас виринала після першої зустрічі ще дуже і дуже часто.

— То чим я можу тобі допомогти? — нагадала про мету мого візиту майстер Юнара.

— Я чула, що за наказом імператора ви з групою випускників вирушаєте до диких земель на підготовку…

— Ні.

— Що? — я підняла здивований погляд на чарівницю.

— Я проти цього, — твердо промовила вона. — Я проти практики. А ця підготовка… Лорі, ти знаєш, скільки студентів я маю з собою взяти? Знаєш із яких факультетів?

— Бестіології? — Нахмурилася я.

— Ні, — вона похитала головою і заплющила очі. — Бойові маги, некроманти, цілителі, природники. Так, бестіологи теж будуть, але просто для того, щоб не привертати увагу до всіх інших.

— Зачекайте, — я подалася вперед. — А яке завдання цієї підготовки? Не всі вони проходитимуть практику в диких землях.

— Не всі. Зате всі підуть на війну, — стиснула руки в кулаки майстер Юнара. — Невже ти не бачиш, куди ми рухаємось, Лорі? Імператор знову готується до завоювань. Готує нову кров, щоб виплеснути її на чужі землі.

У мене перехопило подих. Ні, це не може бути правдою! Цей жах не повинен повторитись!

— Він відкриває нові академії, вчить нових магів, вливає новачків у гвардії...

Кожне сказане майстром Юнарою слово било по мені шипастим батогом.

— Ви впевнені? — Видихнула я.

— Прямого наказу не було. Але все зводиться до цього.

Легкість миттєво вивітрилася з нашої розмови. Я була вдячна за щирість, але й вірити у такий розклад не хотілося.

— Пробач, — жінка піймала мій погляд, — я не хотіла тебе лякати. Може це все марення старої, що вижила з розуму… Не приймай так близько до серця, Лорі.

Я кивнула, хоч почуте ніяк не хотіло йти з голови.

— Ти хотіла вирушити зі мною на цю підготовку, га? — Постаралася перекласти тему майстер Юнара.

— Так. Я. Та ще один студент. Я готую його до турніру. Нам треба зловити віверну.

— Здається, з розуму тут вижила не лише я, — усміхнулася жінка. — Ти хоч розумієш, наскільки це небезпечно та важко?

— Звісно.

— А ректор? Заняття?

— Ректор послав мене поговорити з вами, — не стала приховувати правду. — А заняття... мене не буде п'ять днів. Може сім. Я залишу студентам теми для самопідготовки. Надолужаємо. Нічого страшного.

— Тоді я не можу тобі відмовити, — з сумом в голосі промовила чарівниця. — Ох, Лорі.

Я струснула головою і постаралася перевести розмову в спокійніше русло. Розповідала про свої заняття, поділилася кількома історіями, разом ми посміялися з того, як мене мало не заморозив сніговий світлячок.

— Думаєш, він сам сюди потрапив? — з посмішкою поцікавилася жінка.