Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Не знаю, — я знизала плечима. — Якщо це й перевірка від студентів, то якась дивна.

— Хто знає, може тебе вже почали тестувати на міцність.

Ми проговорили до темряви. Майстер Юнара підбадьорювала мене і всіляко намагалася відвернути увагу від проблем. Пішла я глибоко за північ. У гуртожитку прошмигнула повз Калеба, який посопував у своїй комірчині, і піднялася на останній поверх.

— Як цікаво, — простягла я, зупиняючись біля своїх дверей.

На ній поблискував ледь помітний рунний візерунок. Мабуть, той, хто накладав його, був певен, що я вже в кімнаті. І якби все було саме так, уранці я б із неї не вийшла.

— Яке хитре плетіння, — пробурмотіла я під ніс, клацнувши нігтем по одній із ліній.

Вона затремтіла і тут же подала сигнал чарівнику, що наклав її.

Що ж, тепер залишається тільки почекати.

Я притулилася спиною до стіни в тіні і завмерла, рахуючи хвилини. Якоїсь миті навіть вирішила, що ніхто не прийде перевіряти. Але ще за хвилину на сходах почулися кроки та шепіт. А я не стримала посмішки.

Ще за мить наприкінці коридору з'явилися дві жіночі фігури, освітлені магiчними вогниками. Мене вони поки не побачили, кралися навшпиньки і щось тихо обговорювали.

— Мабуть, до ректора йти хотіла.

— Нехай тепер пересувається порталами, — вторила їй інша.

— Хотіла б я бачити її обличчя, — тихо засміялася одна зі студенток.

І ось тут я впiзнала двох пліткарок з бібліотеки. Повторювати та поширювати брехню їм було недостатньо.

— Ну що ж, ви це цілком можете зробити, — простягла я, відштовхнувшись від стіни.

Дівчата здригнулися, перевели погляд на мене і навіть присіли від страху.

— Ну, як вам моє обличчя? — поцікавилася в них, роблячи крок назустріч.

Злість окропом розлилася по венах. Кінчики пальців закололо від магічної енергії, що рвалась назовні.

— Майстер, ми ....

— Я ...

— Запитаю лише один раз, — я запобігла їхнім спробам виправдатися. — Хто з вас ходить на факультатив рун та сигілл?

Дівчата переглянулися, явно намагаючись знайти вихід із ситуації.

— Мені повторити?

— Я, — видихнула темноволоса, схиливши голову.

— Ваше ім'я?

— Олза, — ще тихіше відповіла студентка. — Другий курс. Факультет бойової магії

— Гарна робота, — я двома жестами розвіяла рунічний візерунок. — Але виконання підкачало у сьомому та восьмому сегментах. Перегляньте ці розділи на дозвіллі.

Дівчина звела на мене здивований погляд.

— Що?

— Я… ми просимо пробачення, молодший майстер Лорейн.

— Правда? — я підняла брову. — Якось непереконливо. При тому що відповідаєте ви зараз одна за двох.

Друга студентка спробувала відкрити рота, але тут же знітилася під моїм поглядом.

— Правило перше, — зітхнула я. — Якщо взялися пакостити, робіть це на всі сто відсотків. Правило друге — переконайтеся в тому, що об'єкт капості точно зіткнеться з нею так, як було задумано. І третє — не попадайтеся. Ваш сигнальний знак порушує саме його студентка Олза.

— Майстер, ми...

— Молодший майстер, — поправила я її. — Ви не змогли розіграти навіть молодшого майстра, нещодавню випускницю. Тож про що взагалі може йтися, студентки? Дивно, як з академії ще не вилетіли.

— Молодший майстер Лорейн, ми хотіли б вибачитись, — пролепетала та, друга, що майже весь час мовчала.

— Дуже в цьому сумніваюся, — хмикнула я у відповідь. — У нас післязавтра заняття. Підготуйте реферати. Теми на вибір. Зможете мене здивувати, я зроблю вигляд, що нічого не помітила. Якщо ні, на вас чекатиме два тижні відпрацювання в їдальні під наглядом Шукші.

Дівчата зблідли. Мабуть, вже були знайомі з безпосереднім і суворим норовом гоблінші.

— На добраніч, —  підвела підсумок я нашої розмови і штовхнула двері до своєї кімнати.

Божевiльний день!