Чортівка на виданні - Крістіна Логоша

– Проведи джентльменів до вітальні. Нехай зачекають. Скажи, що я зайнята.

– А якщо запитають, чим саме? Що мені відповісти?

– Скажи ... приймаю ванну. Загалом, затримай їх якомога довше.

Благаючими очима брат дивився на сестру. Вона підняла його за грудки з підлоги і потягла по сходах на другий поверх. Проходячи по коридору, глянула у вікно, що виходить на головний вхід. Три пари коней стояли біля огорожі. Двоє чоловіків посипали з тканинних мішечків пісок блакитного кольору – артефакт, який не дає нікому вийти за його межі без дозволу відьмака.

– Вони окреслили садибу.

– Мені кінець! – пискнув Даніель, обхопивши голову. – Тепер вони мене точно зловлять!

Не звертаючи уваги на його стогін, Мізріель відкрила двері кімнати і, затягла в неї брата, закрилася на масивний заслін. Огинаючи білосніжну ванну на золотих ніжках, вона підійшла до безликої стіні з одиноким свічником. Потягнула його на себе, і стіна роз'їхалася, відкриваючи схованку, в якій на полицях лежали золоті монети, коштовності, ліки та отрути, рідкісні артефакти.

– Де ж він...

– Що ти шукаєш? – обережно поцікавився Даніель.

– Медальйон. Він зробить тебе невпізнанним. Я його років триста тому сюди поклала... – бісова замовкла і, глянувши на брата, якій стояв з винуватим виразом обличчя, все зрозуміла: – Телепень! Ти що, не міг стягнути інший медальйон?

– Це був не я! – перегравав біс.

– Тепер ми не зможемо обдурити відьмака... – У коридорі почулася метушня – шукачі без дозволу проводили обшук. Чортівка лукаво посміхнулася, споглядаючи на великий білий рушник, що висів на ширмі... – Значить, потрібно його відволікти... Роздягайся. Одягнеш моє плаття.

– Ти що, з глузду з'їхала? Даніель де В’єр ніколи не буде носити корсет!

– Голову на плечах він теж не носитиме. Вирішуй, що тобі дорожче: голова або принципи?

– Так би відразу сказала, – він підскочив до неї, розглядаючи наряд. – Як твої шнурки зав'язуються?

Мізріель зайшла за ширму, за допомогою магії миттєво роздяглася і кинула бісу плаття.

Вона залишилась у камісолі і коротеньких панталонах, та закуталась у рушник. Можна було подумати, що вона тільки-тільки вийшла з ванної. Висмикнула шпильки з зачіски, і біляве волосся розсипалися по її спині. Із дзеркала на Мізріель дивилася молода бісова, з невеликими ріжками, високими пишними грудьми і спокусливою фігурою. Блакитні очі блищали від гніву через те, що хтось посмів без дозволу обшукувати її будинок.

З шаленою швидкістю брат вдяг наряд. Тонкі шнурки затягнули тугий корсет, щільно здавив ребра, і здалося, що у біса очі назовні виваляться.

– Ох, ти ж ... – прохрипів він.

– Туфлі, – кинула вона братові.

Стогнучі, Даніель втиснув ноги в маленькі елегантні туфлі на кілька розмірів менше. Сестра начепила йому на голову нічний очіпок з рюшами та отвором для рогів.

– Очіпок?! Я ж буду в ньому схожий на стару діву! – обурився він.

– Вибач. Я можу начаклувати тобі шевелюру, якщо тільки ти продаси свою душу. А в твоєму випадку – це не варіант.

У двері постукали, і незнайомець загрозливо промовив: «Виходьте! У будинку обшук!». Чортівка окинула брата незадоволеним поглядом і відсунула заслін. Два скелета одягнені в костюми розшукових стояли біля дверей. Якби на їхніх обличчях була шкіра, вони би залилися фарбою побачивши Мізріель.

– У чому мене звинувачують? І хто дозволив без моєї згоди проводити обшук? – запитала господиня будинку.

– Пройдіть до містера Брієра, міледі, він вам все пояснить, – зніяковіло промовив один з них.

Кинувши братові фразу «Іди до слуг», з гордою поставою бісова пішла за супроводжуючими.